ДУХОВНА ЕСТАФЕТА МАРКОВИЧІВ

   Дослідження життя і побуту дворянських садиб минулих епох дає можливість глибинно осягнути соціально-економічні і культурні процеси ХІХ – початку ХХ ст., умови формування політичної і культурної еліти тогочасного суспільства. Чимало ще відкриттів чекає на дослідників життя і діяльності дворянських родин Туманських, Миклашевських, Кочубеїв, Скоропадських, Ханенків, Марковичів, котрі мали маєтки на Глухівщині і Стародубщині і були найосвіченішими людьми свого часу.
   У цьому списку дворянських імен особливий інтерес представляє родина Марковичів, чиє «дворянське гніздо» проіснувало 200 років і яке дало Україні чимало діячів у галузі історії, науки, культури і мистецтва.
Першим власником маєтку у селі Сварковому, що за 7 верст від Глухова, став Яків Андрійович Маркович (1696-1770). Ратушне село Сваркове передав йому 1718 р. гетьман Іван Скоропадський, який був одружений з тіткою Якова Марковича – Анастасією Марківною.
    Я.А.Маркович з 1721 р. отримав ранг бунчукового товариша, в 1721 та протягом 1723-1735 рр. був наказним лубенським полковником, а згодом, як і його батько, Андрій Маркович, – генеральним підскарбієм. Найвідомішою його працею був 10-томний щоденник, котрий він писав день у день протягом п’ятдесяти років (1717-1768), в якому подано багато цінних відомостей з різних галузей життя України ХVІІІ ст. Щоденник під назвою «Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича» у скороченому варіанті видав 1859 р. у Москві його онук Олександр Михайлович Маркович, а 1893 р. історик О.М.Лазаревський.
     Цікаві відомості за с.Сваркове знаходимо у «Щоденнику»: «1729 год. 30 июня старики села моего Сварково Володько да Гладкий были у меня и сказывают, что село Сварково было шляхетское до гетмана Хмельницкого, а осаживал оное некоторый шляхтич Песочинский, а дань годовую собирал с них по копе грошей, певню, и часть конопли, а после Б.Хмельницкого казак знатный Пилипча владел оным селом по смерть свою, а по смерти его, у сына его Демьяна, отошло оно от него подданства и было вольное под присудом сотенным Глуховским до того времени, как мне оно 1718 года досталось» [1].
     В 1743-1757 рр. на кошти Я.А.Маркевича була збудована мурована одноверха Миколаївська церква з дзвіницею, яка збереглась і донині. «Вона стоїть на локальному підвищенні в центрі села і є його головною архітектурною домінантою. Дзвіниця поставлена на вісі головної сільської вулиці. Церковне подвір’я оточене високими старими деревами, які дещо зменшують композиційно-видовий вплив пам’ятки» [2].
Я.А.Маркович був одним із найосвіченіших людей свого часу. Він закінчив Київську академію, володів кількома мовами. Цілком закономірно, що в своєму маєтку він зібрав солідну бібліотеку, в якій пізніше працювали Микола Маркевич, автор «Історії Малоросії», історики Дмитро Дорошенко та Дмитро Багалій, письменники Пантелеймон Куліш, Микола Гоголь та інші. Від Якова Андрійовича Марковича походить чернігівська гілка Марковичів, до якої належать кілька видатних осіб, зокрема українські історики ХІХ ст. Яків і Олександр Марковичі.
   Продовжив «родинну справу» онук Якова Андрійовича – Яків Михайлович Маркович (1776-1804), котрий народився на Полтавщині. Навчався Яків у Глухові (у відомому пансіонаті мадам Лаянс), потім у Московському університетському пансіонаті. Добре знав французьку, німецьку, голландську та латинську мови. Відомий своєю історичною працею «Записки о Малороссии, её жителях и произведениях», в якій він використав руські літописи, фамільний архів свого діда.
    Справжнім культурним центром, своєрідною «Меккою», що притягувала багатьох діячів культури, стала садиба Марковичів у с.Сварковому за часів  
проживання у ньому онука Я.А.Марковича – Олександра Михайловича Марковича (1790-1865), українського історика і громадського діяча.
Він народився у с.Сварковому, закінчив Харківський університет, деякий час подорожував країнами Європи. Служив у державних установах Чернігівської губернії губернським регістратором (1807-1812), повітовим суддею в Глухові (1820-1821), предводителем дворянства. 1852 р. звернувся до уряду з проектом, в якому йшлося про звільнення селян з правом викупу землі. Проект було відхилено. Сприяв втіленню реформи 1861 р. у Чернігівській губернії, побудував народну школу у рідному селі й виступив ініціатором створення госпіталю [3].
     У Сварковому Олександр Михайлович займався історико-літературною діяльністю і громадськими питаннями, поєднуючи їх з вивченням фамільних архівів та документів. З його творів відомі «Смеси или Записки ежедневные» (1806-1810), у 1824 р. в «Українському журналі» опублікував під заголовком «Малоросійська старшина» декілька важливих документів, склав «Историческую и статистическую записку о дворянском сословии и дворянских имуществах в Черниговской губернии» (1841), він є автором «Опису старої Малоросії», «Історичних нарисів міста Глухова», «Історії Гамаліївського монастиря», «Малоросійське весілля». Та найзагадковішою сторінкою життя О.М.Марковича є 1812-1819 рр., коли на думку дослідника його творчості О.Ільїна він працював над «Історією Русів» [4].
    Біля цього твору багато таємниць, над якими ламали голови вчені-дослідники, але розгадати їх і до сьогодні не вдалося: де і коли твір був написаний, хто його автор, які його джерела, ідеологію якого середовища він відбивав, чому він написаний російською мовою, де подівся автограф і тому подібне.
     Вже факт виявлення «Історії Русів» близько 1828 р. в бібліотеці містечка Гринева Стародубського повіту Чернігівської губернії [5], що належало небозі Олександра Безбородька (глухівчанин) Клеопатрі Лобановій-Ростовській багато про що говорить: Марковичі, Скоропадські, Ханенки мали маєтки на Стародубщині і хтось із них міг передати туди рукопис. Ще раніше відомий декабрист Олександр фон дер Брігген, приятель Олександра Марковича, зробив два списки: для себе і для поета Кіндрата Рилєєва. Маючи найкращу приватну бібліотеку в Україні, яку почав збирати його дід, де були козацькі літописи «Разговор Великороссии с Малороссией» С.Дівовича, «Короткая летопись Малой России» В.Рубана, архівні матеріали, Олександр Маркович за 7 років здатен був написати такий твір. Останнє слово за стилістами!
     На Глухівщині чотири рази побував М.В.Гоголь. З історичних джерел відомо, що бабуся Гоголя була правнучкою гетьмана І.Скоропадського, котрий був одружений з тіткою Я.А.Марковича – Анастасією Маркович. Отже Гоголь їхав до Олександра Михайловича як до свого родича. У серпні 1848 р. письменник декілька днів вивчав багатий і рідкісний архів з коротким літописом наказного гетьмана Павла Полуботка. А від самого історика він багато дізнався про життя і побут українських селян. У червні 1849 р. Гоголь пише з Москви Марковичу: «Складіть для мене маленький сільський календар річних робіт, які у вас проводяться, які існують щодо цього народні приказки і прикмети» [6, 105]. Олександр Михайлович одразу ж надіслав календар письменникові. У шкільному музеї с.Сваркового зберігається картина роботи художника М.П.Лисенка «Микола Гоголь і Олександр Маркович», на якій передано епізод їхньої зустрічі 1848 р.
   Після смерті О.М.Марковича с.Сваркове успадкував троюрідний племінник Я.М.Марковича – Пармен Андрійович Маркович, котрий разом з дружиною Уляною Семенівною похований на цвинтарі біля церкви. «Останнім поміщиком села Сваркового був Микола Парменович Маркович. Його двоповерховий будинок, що знаходився в центрі села біля Миколаївської церкви, був оточений фруктовим садом і липовою алеєю. Трохи далі стояли забудови сараїв і конюшня. Ця садиба була оточена товстою цегляною загорожею, зверху покритою залізним навісом. Вниз від садиби йшла дорога до водяного млина, інша – через навісний міст до оранжереї, де вирощували овочі, квіти.
    Від оранжереї дорога йшла до невеликої родинної церкви «Дванадцяти апостолів». Поряд з нею піднімались високі осокори, котрі було видно з напівдороги до Глухова. На одному куті двору знаходився невеликий будинок, де була бібліотека з великим книжковим фондом» [6, 106].
М.П.Маркович брав участь у політичному житті країни, був обраний депутатом Державної думи. У лютому 1918 р. був заарештований. Завдяки втручанню військового комісара м.Глухова І.М.Гурця був звільнений і емігрував до Франції. Маєток Марковичів разом з унікальною бібліотекою було зруйновано і розграбовано у перші роки радянської влади.
Онука Миколи Маркевича – Ганна Маркевич та її син Мішель Льєвр у 2001 р. на запрошення автора статті відвідали історико-педагогічний музей Глухівського педуніверситету, де представлена експозиція про родину Марковичів, побували в с.Сварковому.

Посилання

1. Кисиленко П.І. З щоденника Я.А.Марковича // Народна трибуна. – 1964. – 28 березня.
2. Вечерський В. Пам ятки архітектури й містобудування Лівобережної України. – К., 2005. – С.360.
3. Довідник з історії України. Видання друге. – К., 2001. – С.452.
4. Ільїн О. Маркович із Сваркового – автор «Історії Русів» // Народна трибуна. – 1995. – 3 червня.
5. Киевская старина. – 1891. - № 4. – С.113.
6. Обуховський С.І. Марковичі у Сварковому // Глухів і Глухівщина в і сторії українського національного відродження: Матеріали наукової конференції 28-29 травня 1998 р. м.Глухів. – К., 1999. 

Відомості про автора

Гурець Микола Петрович –  поет, журналіст, член літературно - мистецького обєднання "Сіверщина" м.Глухів.  Тел. (05444) 3-36-73 (дом.). Домашня адреса: 41400 вул.Жовтнева, 71, м.Глухів Сумської області.