***
тепер нова епоха. виходимо на рівень
байдужості до всіх й приємної брехні.
кому потрібен той, у кого очі щирі,
не награно-веселі, а вдумливо-сумні?
тепер у моді жити з чужого божевілля,
бо більшість так боїться ділитися своїм,
бо кожен плаче часом від власного безсилля
і думає, що байдуже до нього майже всім
сьогодні гострий розум вважають за прокляття,
і той, хто безталанний, плює на чийсь талант
так, ніби почуття – не варті і багаття,
так, ніби і буття – лише невдалий жарт
а справді, хто із нас за просто так кохає?
і хто з нас розуміє, що праведно, що гріх?
ніхто ж про те, що потім, поки живий, не знає,
і що робити тому, кому болить за всіх?

***
не вистачало духу написати
про те, що дійсність рвало на мікрони.
бо досить лячно було відпускати
твої слова,
обіцянки,
долоні,
ще теплі від моєї чашки чаю,
і погляд, що завжди спідлоба, вперто...
ти знаєш, я, мабуть, запам'ятаю,
як ми до сліз
боялися
померти,
як музика втомилась дивувати,
і люди до судом розчарували,
що дихати – не важче, ніж брехати
і що тебе
було
занадто мало,
а мого серця стало забагато.
перегоріло. вибач, відпускаю...
мої вірші – сумні і кострубаті,
один із них
про тебе
нагадає.

***
ніч вгощає
вкотре
безсонням
зачіпає
ноти
безодні.
ніч не знає,
ти чиниш спротив
на екрані
малюєш сонце.
скільки маєш
вдавати подив
янгол рано
став охоронцем.
краще спати,
аніж в моніторі
видивлятись
загублену мить
так буває –
все ніби добре,
а у серці
скорбота
щемить,
не пускає...
і плачеш вкотре,
і болить,
і болить,
і болить...

ВРЕМЯ

Посчастливилось в лиц веренице
Подцепить не стеклянный взгляд,
Захотелось расплакаться, или влюбиться,
Или просто смотреть и стоять
Те глаза на глаза не похожи,
Будто в солнца налил кто-то ртуть,
Я таращилась в сердце прохожему,
Умирая от страха спугнуть
Он прошел, как уходит хорошее,
Отпечатавшись в памяти мне
Настоящее станет прошлым,
Чтобы в будущем было теплей

***
в твоих глазах
мой страх
растаял,
слегка
глубины всколыхнув.
ты – сон,
ты – суть,
вне всяких правил
в зыбучей доброте
тонуть,
по-настоящему
смеяться,
мне, если честно,
непривычно.
давай раскрасим
счастьем ярко
всю необычную
обычность.