"Щастя - це коли тебе розуміють", - ці слова якнайліпше характеризують атмосферу міжнародного мистецького фестивалю "Каштановий дім".
  Потрапила я на це свято життя ( а це дійсно свято) вперше і майже випадково, але на мій жаль, лише в день закриття, 8 вересня. Взагалі, фестивалі дають можливість долучитися до "вибраного", тобто побачити й почути з першоджерела і в оригіналі те, чого для суспільного загалу може й не бути як в кіно, так і в поезії,в музиці, і участь в таких заходах не потребує якихось захмарних фінансових витрат, а найголовніше, заради чого варто їхати, це бути почутим!
В холодний вересневий вечір ми опинилися в будівлі Малої Опери у Великій залі. Сама будівля вразила своєю минулою величністю, як і усвідомлення розмірів коштів для її відновлення. Та митці-організатори з того факту не журилися: андеграунд затьмарив і переміг.
Панування тепла, затишку, доброзичливості залишаться в моїх відчуттях і пам`яті надовго.
Всі бажаючі мали можливість для виступів. Так, я вперше позмагалася в поетичному слемі. Якщо чесно, то щодо цього я мала слабке уявлення, тому в двох із трьох турів відчитати свої вірші , отримати аплодисменти, голоси і слова подяки від глядачів , коли я спустилася зі сцени , звернені до мене, "Вдячна вам", - це дорогого коштує. Переможцем у слемі став молодий поет Олександр Ткачинський. Я вболівала за нього. Його іронічні вірші щодо себе викликали симпатію. 

"Моя лапша пішла з життя…
Дарма, що «вищого гатунку».
Тепер вона - лише сміття,
У це не вірить тільки шлунок." ( О.Ткачинський)


  Якщо подивится програму фестивалю та додати сюди погоду, яка завадила зосередити фестивальні заходи останнього дня в одному закладі, то на мій погляд недільний день був напруженим. Та учасники і глядачі завдяки організаторам це майже не відчули : Софія Фрунзе, ніби метелик, легко оголошувала про наступний блок, виступи змінювалися , ніби в калейдоскопі, а , наприклад, сценічну поведінку Леоніда Борозенцева( ведучого слему) я би взагалі оцінила би як окремий номер найвищим балом. Його оптимізм та гумор не дав засумувати навіть тим, хто почав програвати.
Вразив сильний вокал солістки гурту "Шмельова Бенд", елегантна музика та тексти групи "Телері", "Обсерваторія", сподобався "Мой джаз" А.Пєрмякова. Та коли з подачі Оксани Боровець заграли хлопці-кобзарі ( прикро, що я не второпала назви гурту, чи не "Шпилясті кобзарі"?) - О, це було дійство, яке спонукало зал пританцьовувати!
  Ну, і на завершення - читання віршів про вогонь на фоні неонового шоу (проект "Вогняні рими") та музики. Таке поєднання в поезії виглядало вишукано, а слухачі вгамували свої емоції і налаштувалися на лірику. Останнім сполохом прозвучали чудові вірші у виконанні Андрія Грязова. Я слухала і разом з цим розмірковувала, що , дійсно, кохання - це вогонь,пристрасть ( "Ты – будто луч, из ножен тьмы  Мной вырвана на счастье." ( А.Грязов), як гаряче літо, що швидко минає, і як наслідок , настає розчарування, нерозділене кохання, сльози..., як ця рання дощова осінь, в якій існує теплий "Каштановий дім".