Багато століть  нашим сіверянським краєм ходить легенда про таємниче кохання одного з онуків Чингісхана  Менгу (Мунке, Мункэ, 1208-1259 рр, 4-й Великий хан Монгольской империи 1251-1259 рр) до дочки  багатого вільного сіверянина Немирі  та його дружини Любави  – Зоряни.
   Восени 1239 року, після завоювання Чернігівського князівства, на Сіверщині зупинилось незчисленне військо Бату-хана на перепочинок, перед походом на Київ. Тисячі коней випасались на лугах і пасовиськах, пили воду з великих рік і припливів, які протікали у той час на Глухівщині. І до нашого часу залишились ще великі яруги та долини, кручі та балки, багато криниць, які витікають із таємничих підземних джерел.
   Якось проїжджаючи по одному з селищ з бойовим оточенням, хан Менгу помітив дівчат, що несли воду з річки. Під’їхавши ближче, він був вражений красою, сіверянською гордістю, зухвалістю красуні Зоряни. Дівчата йшли повз нього, володарем майже півсвіту, несли воду на коромислах, співали пісню і не звертали ніякої уваги на хана, начебто його тут  і немає.
   Звелів Менгу, щоб завтра вранці  батьки Зоряни разом з нею предстали перед його шатром. Перелякавшись від несподіваної звістки батько застеріг доньку, щоб ні в чому хану не перечила, бо «…полетять наші буйні головоньки…» не встигнеш і оком моргнути.
   Цілу ніч все військо несло калим до ханського намету і до ранку виріс  великий кагат з золота, срібла,  діамантів, бурштину, перлів та інших коштовностей. Приїхали сіверяни Немиря з Любавою і донькою. Менгу просив дозволу батьків на одруження з Зоряною та отримав відсіч:
- Ніколи я не прийму вашу бусурманську віру… -
   Всі принишкли, хан все зрозумів і без толмачів, які вже були приречені. В очах Зоряни він прочитав таку сіверянську непохитність і презирство до смерті, що на мить розгубився  відмовою. Підізвавши до себе батька Зоряни, вийшов з ним з намету, сказав:
   - Ось мій калим за твою доньку, але скарб буде заритий в одному з  курганів і охоронятиметься моїми слугами, доки я не повернусь з походу. Міркуй, поки що… –
    Сім днів і ночей все військо насипало кургани, які і зараз ще видно між селами Уланове, Чернєве, Слоут, Пустогород. Один з них зветься Немирів Курган. На ньому  не ростуть дерева, тільки трави бусурманські: ковила, житняк, тонконіг, типчак, яких ніколи не було у наших краях. У Немирів Курган часто влучають блискавки, та так, що аж курява летить. Багато хто шукав ті скарби, все кругом було перерито, але все марно. Та ще й зараз у темні осінні ночі іноді чути з гори шум бусурманських воїв, які несуть коштовності для калиму та насипають кургани, ховаючи та маскуючи скарб, брязкіт зброї, перегук охорони. 
    А Менгу назад таки не повернувся. Пробивши шлях до Європи, загарбав російські князівства, розбивши польську, німецьку, угорську армії, а після раптової смерті Великого хана Угедея у 1242 році, Бату-хан повернув орду на схід.
    Майже 800 років живе ця легенда, багато курганів розорані, поросли лісами, але таємниця манить і манить все нових шукачів пригод. 

        30 березня 2011 року.  Анатолій Бойко