Оповідання. Ви, люди, якісь дивні. Віками помираєте, але ніяк до цього не звикнете. Я прихожу до вас кожної миті. Ось, дивіться, ще і ще злетіли в небо мільйони душ. А ви все дивуєтеся, зітхаєте: Горе, такий був ще молодий і помер. Або: І чого пішов так рано з життя? Мав все, що хотів. Ні, мабуть, чогось йому не вистачало... Так, людоньки, я збираю життя людські, як колоски на жнивах. Мені все одно, хто переді мною: чи дитина, чи старий. Бо тільки-но ви народжуєтеся, ви вже приречені. На ваших генах вже написана дата смерті. Але, визнаю, мені зовсім не цікаво просто так вас прибирати. Тобто - косити косою. Ні. Бажано косити вас якось винахідливо. Тому я і вдень, і вночі займаюсь збіром інформації, як ще можна повеселіше скосити ту чи іншу людську голову. Ви скажете: як це жахливо, яка безжальна ця Смерть. Так, я може й безжальня. Але, зізнайтеся, мої ви хороші, вам дуже подобаються мої деякі чудасії. Як же ви смакуєте усілякі засоби страт отих гидких вашому серцю тиранів. Чи не так?! Того ж Каддафі і його сина. Зараз - племінника Асада. Раніше - Усами бен Ладана. І Гітлера. А чи ви чули, як я стратила Петра Першого? Цар хворів на нирки та запалення сечового міхура. І коли європейські лікарі розводили безпорадньо руками, вмираючий послав гінця до Якутії за шаманами. Але ті втекли від царського гінця, вирішивши, що їх хотять заарештувати. Так, я дуже піклувалася про те, щоб Петро вмирав у страшних муках. Не весь час таки гратися йому одному долями людей. Над кожним царем є Я - головна Цариця! Ви заперечите мені, мовляв, від моєї жорстокості страждають мільйони невинних. Ваша правда. Я ж кажу: мені байдуже, хто переді мною. Винний чи невинний. Бо я не маю мозку. І я не здатна ані на що, як лише на те, щоб вас косити. Людина молить бога, щоб він змилувався і щоб я відступила. По-перше, саме він, не я, написав вам дату вашої смерті. І навіть призначив те, як ви помрете. А я лише виконую. Та збираю інформацію, як можна ускладнити момент смерті. І надаю інформацію Повелителю. Тому мої засоби стать все жахливішими. Колись, у чотирнадцятому столітті, в Європі від моєї чуми померла треть населення. Це тридцять п'ять мільйонів людей. Велика була жатва. Скільки насолоди вона мені принесла. Так, для вас це було погано, але дехто з вас не розгубився і піймав з цього приводу й свою насолоду. Ваші блискучі автори Мандзоні, Пушкін, Лондон, По, Кінг, Камю досягли успіхів та слави, живописуючи жахіття моеї чумної эпопеі. Та мене в моїй творчості, а ви не станете заперечувати, що я дуже творча істота, надихає не кількість моїх клієнтів, а саме засоби, якими я прибираю людей з життя. І ви таки зацінили деякі з моїх проектів. Скількох ваших творців вразили та надихнули мої оригінальні винаходи з Атлантидою, Везувієм, Священною інквізицією, Голодомором, Аушвіцем, ГУЛАГом, Хіросімою, Нагасакі, Культурною революцією, Баштами-Близнюками, цунамі в Індонезії, землетрусом в Турції. А війни. Це особлива моя насолода. Скільки тут різноманіття в засобах страждань та смерті, ви навіть і не уявляєте. Лише одна Я, тільки Я, знаю, як страждають мої клієнти і в яких муках помирають. Скільки б ваших сміливих та завзятих операторів не бігали по окопах, ніхто з них не охопить і не зафіксує усього, що я витворюю зі своїми клієнтами. Та не засуджуйте мене. Краще списуйте усе на недолугих генералів, політиків, президентів. Але не вони, а саме Я створюю війни, ракети, безпілотники, катівні. Все це діло моєї коси. У мене немає розуму. Але є фантазія. Як це може бути? Як і в випадку з штучним інтелектом. Я роблю це автоматично, запрограмовано, без сумнівів та безжально. Надто нерозумними здаєтеся мені саме ви, бо саме вашими руками я вас же нерідко і прибираю. Лише невеличка частка людства це колись таки зрозуміла - монахи-пауліни, або Браття Смерті, які при зустрічі віталися урочистими вигуками: Mémento mori. Пам'ятай про смерть. Тож, нагадую вам, люди: ви усі мої потенційні клієнти. Готуйтеся. Я вас обожнюю.