Сумщина творческая. Культура и искусствоАлексей Щербань 14 апреля 2013 в 12:48
СКУПЕРДЯЙ ТЕЖ
Працював Іван Шабай не в колгоспі, а в райспоживспілці заготівельником. Скуповував у населення велику рогату худобу чи свиней на забій. То збирав та звозив на заготпункти макулатуру, металобрухт, особливо кольоровий (бо був у ціні).
Роз’їжджаючи по всьому району, а то навіть частенько і за його територією, приміром, в Суми, Харків, чи Київ, чув багато життєвих історій-бувальщин. З великим задоволенням та азартом розповідав про все почуте і побачене своїм землякам, при цьому дуже легко міг прибрехати до сказаного.
– Іду оце нещодавно в Тростянці мимо Хитрого базару, – розпочав одну з побрехеньок Іван. А в той день була така снігова завірюха, що за один метр нічого й нікого не видно…І людей на вулицях – майже нікого. Коли це я у бік базару – зирк, бачу метрів за сто від мене біля пустих прилавків-столів, і таких же ларьочків під замками, стоїть Петро Хохарьок – наш землячок. Біля нього декілька коромисел і березових мітел.
Питається, чого ти приперся за дванадцять кілометрів від Тучного-села до райцентру в таку вітряну, морозну, завірюшну негоду? Що у тебе діти голодні сидять та плачуть? Ні! Живеш ти з бабою. Ви – бездітні. Так для чого ж тобі ноги волочить у таку далечінь? Відповідь лише одна – Хохарьок-скупердяй, все ніяк не наб’є грошима чулки та торби! А спробуй-но позичити в нього троячку – ніколи не дасть. І живуть же на білому світі такі скупердяї: тільки собі в пельку, тільки гроші у чулок! Ну й що з того? Помер Петро зі своєю Зайчихою Фроською, і всі ті гроші – тю-тю, пропали.. Так що не скупіться, добрі люди, допомагайте бідним, стражденним, а я – ні, не дам, я ж не скупердяй, не складаю гроші в кубишку, як Петро Хохарьок.
Слухаючи теревені Івана, односельці від душі реготали, хоч і добре знали, що Шабай такий же скупенький, як і покійний Заєць на прізвисько Хохарьок.