Свято Перемоги

Дев'ятого травня щороку,
коли зацвітають сади.
Віддати солдатам подяку
все місто приходить сюди.
Ідуть нескінченні колони,
у квітах могили, граніт.
На танку тюльпани червоні,
почесні стоять вартові.

Два храми святі поруч стали,
схилили свої куполи.
Загиблі в віках не вмирають,
це совість усіх поколінь.
Багато церкви пам'ятають,
людині це все не збагнуть.
І в ніч, коли всі засинають,
із темряви душі встають.

Між них генерал ясноокий,
на грудях блищать ордени.
До танку свого він підходить,
присів на холодній броні.
Згадав він сім'ю, свого сина,
жахливі сторінки війни.
Ту мить, як у всесвіт полинув,
за краще життя на землі.

На площу виходять солдати,
тут сотні із різних полків.
І кожного з них рідна мати
чекала з далеких фронтів.
А може кохана, дружина…
Обличчя таке дороге.
Зростила і доньку, і сина…
І зараз чекає тебе.

У парку стоять офіцери,
за ніч місто все обійшли.
Знайомі всі вулиці, сквери -
ще у воєнні часи.
Ніхто не побачить ніколи
оте безтілесне життя.
Воно у такому просторі,
що треба піти в небуття.

 Команди чіткі пролунали,
вже зорі згасають в ночі.
І промені сонця з-за хмари
ось-ось зажевріють ясні.
Спогади ранок розвіяв,
переклик зробив він і зник.
І знову у вирій полинув
незримих солдатів потік.

Сяють хрести золотії,
у променях сонця блищать.
У братській військовій могилі
бійці Перемоги лежать.
Спомин про них глухівчани
в серцях назавжди збережуть.
Спокій їм, вічна пошана,
хай в зорях їх душі живуть.

Квітень 1992 року.
Анатолій Бойко.