Її творчістю милуються в багатьох країнах світу. Адже картини, які вона творить, - це диво!
Творча натура журналіста і художника Катерини Лисової дивним чином має властивість поєднувати в собі надзвичайно тонку душевну організацію, емоційно-ліричне світосприйняття і раціональність мислення.
Відчувши у собі зі шкільної лави здатність володіти словом, вступила на «Журналістику», але вуз обрала з огляду на можливість доторкнутися до тієї сфери, яка не менш манила її - світ мистецтва.
Адже у Львові в Українському поліграфічному інституті ім. І.Федорова навчали не лише друкарству та редагуванню видань, але й графічному їх оформленню.
День вона проводила в аудиторіях з майбутніми журналістами, а вечори - у спілкуванні з художниками-графіками: у спогляданні їх ще учнівських робіт, у мистецьких дискусіях в славнозвісних львівських підвальчиках-кав’ярнях.
Або ж за аркушами паперу з етюдами, ескізами майбутніх картин...
Упродовж життя словом Катерина Григорівна намагалася висловити своє ставлення до тих чи інших подій у країні, донести до співвітчизників красу людської душі та людських вчинків, застерегти від непоправних кроків...
І високі життєві горизонти завдяки її цілеспрямованості та сумлінності в усьому, за що б не бралася, наблизилися до неї, а інколи й підкорилися.
Спочатку була перша в житті К.Лисової редакція коростенської міськрайонної газети «Радянське Полісся», потім - обласні: «Вечірній Житомир», «Ехо».
А ще на початку 90-х спільно з ентузіастами, яких організував і очолив відомий у мистецьких колах художник Сергій Бекета, відкривала перше в Коростені телебачення, яке згодом стало комунальним, де й працювала не один рік.
Розширити власний кругозір допомогла робота помічником-консультантом народних депутатів у стінах Верховної Ради, а набути редакторського досвіду - київська газета «Перспектива».
Згодом повернулася до рідного міста, де очолила газету «Іскоростень».
Цей період роботи ознаменувався відзначенням журналістки численними нагородами і, зокрема, дипломом лауреата Міжнародної Академії рейтингових технологій і соціологій «Золота Фортуна».
Але й реалізувати себе в мистецькому плані вона вважала чи не найголовнішою своєю місією - ще одним способом за допомогою пензля відкрити «незрячим» людям красу навколишнього світу.
Завжди пам’ятала, що давня східна мудрість гласить: «Те, що може показати одна картина, не розповісти і десятьма тисячами слів».
Тому образи природи не просто існують на полотнах Катерини Лисової - вони дихають, нуртують, підживлені самобутньою енергією її душі, поетичною фантазією.
Вперше професійний інтерес до своєї творчості вона відчула у Сполучених Штатах Америки, де прожила цілий рік, неабияк поповнивши базу своїх мистецько-художніх знань.
Дружба з дружиною відомого в Америці художника і викладача образотворчого мистецтва Андрія Первукіна, спонукали її ще більше заглибитись в оволодіння технікою малярства та пошук шляхів вдосконалення власного стилю, вивчення нових мистецьких течій і напрямків.
Адже бути на «ти» з часом, зуміти відчути його пульс, кардіограму змін - дано далеко не кожному художнику.
Мабуть, сама специфіка життя та професійної роботи сприяла розвитку цих здібностей. І недивно, що її творчий доробок викликає високу зацікавленість серед глядачів.
Як справжня дочка свого поліського краю - Древлянщини, вона залишається відданою своєму місту.
Її завжди вабили неповторна краса непримітних своєю архітектурною невибагливістю старих будівель Коростеня, звичайних на перший погляд, але таких властивих древлянському рельєфу живописних куточків природи і, звичайно ж, пишнота і величність золотоверхих церков.
На чільному місці в творчості художниці - храм, побудований на честь святої Рівноапостольної княгині Ольги.
Завдяки одній із картин з зображенням живописного берега Вужа глядачі можуть перенестися в сивочолу далечінь, коли княгиня звивистими його стежками серед навислих над водою скель спускалася до своєї купальні.
Відчувши, які живильні корені дають енергію та наснагу образотворчому хисту землячки, краєзнаець Миколай Брицун-Ходак написав такий відгук, побувавши на її першій персональній виставці в міському музеї: «Давно пора відкрити у Коростені Мистецький Арсенал (на зразок Києва).
Художні картини Катерини Обіход-Лисової ще раз підтверджують глибинну мистецьку міць нашого краю - Силу Племені Старих Древлян. Задоволений! Ощасливлений! Вражений!..»
Тому художниця й звертається до історичної теми у своїй творчості (картина «Княгиня Ольга. Покаяння»), теми нашої пам’яті.
Звучать у її картинах і ностальгічні нотки по дитинству, юності, вихлюпуючись у зворушливі сюжети того світу, повернутись у який можна хіба що в споминах.
А загалом мисткиня пише все, що може бути близьке жінці - небо, море, квіти, луги, поля... Втілює у своїх полотнах і мрії про краї, де ще не побувала.
Це, зокрема, серія робіт «Венеціанські мотиви». Хоча світу довелось побачити немало - охоча до мандрів, вона подорожувала 12-ма країнами Європи і Америки.
Роботи Катерини Григорівни виставлялись у стінах Верховної Ради, в галереї «Ексклюзив» на території Києво-Печерської Лаври, демонструвались у Польщі, а також знаходяться у приватних колекціях України, Росії та Америки.
Нині мисткиня виставляється в найбільших українських і російських інтернет-галереях (http://artboyko.com/artist;LEB;all, http://lisova.in.gallerix.ru/).
В цілому творчий доробок мисткині можна охарактеризувати словами співробітниці коростенського краєзнавчого музею Людмили Польгуй: «Живописні роботи Катерини Лисової ще раз стверджують у думці: життя Яскраве! Серед буденних справ та проблем цього не завжди помічаєш... Вдячні художниці за її талант на Свято!..»
PS: Свого часу два роки на стаціонарі я навчався разом з Катериною Лисовою на відділенні журналістики в Київській ВПШ. І тільки більше ніж через 20 років дізнався, що вона творить такі дива. І коли вперше побачив її картини, був просто вражений - це не просто краса, це краса, яка йшла із серця майстрині. Із душі Жінки! Із святом весни, Катерино Григорівно! І щоб Ваш талант ще багато-багато літ приносив насолоду і радість людям - від Ваших диво-картин…