Суботній плейлист – 122 від DJ Parfin

Мадонна

Це була перша асоціація, яка виникла в мене, коли на сцену "Погреба", схожого більше на середньовічні катакомби, ніж на сучасну арт-локацію, піднялася дівчина в білій сукні. Для естетичного шоку цього було достатньо. Їй можна було мовчки, не рухаючись і не граючи, просидіти годину, щоб справити на глядачів враження. Але дівчина в білому заграла – без нот, на пам'ять, усміхаючись, захоплюючись, відсторонюючись, надихаючись і співпереживаючи своїй музиці.

14 жовтня в "Погребі", що на Воскресенській, 4, грала Єлизавета Левченко – піаністка і композиторка з міста Суми.

Знаєте, сказати, що це було дивовижно, – означає нічого не сказати. До списку моїх улюблених композиторів, які писали і продовжують писати фортепіанну музику – а це Ерік Саті (Erik Satie), Вім Мертенс (Wim Mertens), Людовіко Ейнауді (Ludovico Einaudi), Макс Ріхтер (Max Richter) – сьогодні додалася українка Elizabeth Levchenko.

Після концерту, вже вдома, я з'ясував, що деякі композиції (якщо не всі), які виконала Єлизавета на сьогоднішньому вечорі, увійшли до її сольного альбому "Out Of The Light" (2019).

Концепція концерту полягала, за словами самої піаністки, в тому, що Єлизавета збиралася грати безперервно 60 хвилин. Але на 28-ій хвилині у когось у залі задзвонив телефон і порушив фортепіанний марафон.

Мені пощастило побувати на цьому чудовому концерті і записати аматорське відео перших 27 хвилин фортепіанної магії.

На закінчення концерту Єлизавета, звертаючись до глядачів, сказала приблизно таке: "Ми зібралися в "Погребі", щоб стало світло".

#Parfin_muzyka

Єлизавета Левченко – Piano-вечір. Pogrib, Суми. 14.10.23