Дискусія Київська консерваторія, або Національна музична академія імені Чайковського, грає "Лебедине озеро", тобто прощається з іменуванням "імені Чайковського". Сперечаються музичні фахівці, політики, народ. Хтось за, хтось проти. Розглянемо варіант За. Перше. Імені кого буде названо музичний заклад? І хто буде цією справою займатися? Санітари та хирурги, яки рятують життя військових та цивільних, що стали жертвами російської агресії? Бо звісно - музичні фахівці займаються виключно мистецтвом. А військовими справами не займаються. І на фронт вони не йдуть. Поранених з полю бою не виносять. Пожежі після прильоту російських дронів не гасять. Усі проблеми воєнного стану вирішують військові, волонтери та представники різніх громадських структур: медики, пожежники, електрики, тощо. То долю культурних змін в Україні саме їм, музикантам, і вирішати. Академічні музиканти, попри загрозу бомбардування, відважно зберуться десь у концертному залі імені "минулого" Чайковського, ризикуючи життям, в позалекційний час, або жертвуючи вихідним, та розпочнуть дебати: чиє ім'я присвоїти закладу? Треба ж дуже велике, видатне, світове? Бортнянського? Так він був ще тим сепаратистом, жив у Росії. Березовського? Той ще "птах". Веделя? Він теж працював, викладав, концертував у Москві. Може, Ділецького? Так його дуже мало хто знає у світі. І ніяких творів його майже ніде не виконують. Та й той працював на "руський мір" і помер у Москві. Тоді, мабуть, треба обрати сучасного композитора, або диригента, який зробив видатний вклад в українську культуру. Поки музиканти пропонують різні кандидатури, війна йде своїм ходом. Треба гроші на бронетехрику, її катастрофічно не вистачає. Народ український збирає - по копійці, потроху, хтось з пенсіїї відкладає, дивись, на машину зібрали. А ще зібрали на ліки, на операції, на протези пораненим. А в консерваторії тим часом засідають, сваряться, сперечаються. Усі великі імена вже розібрані іншими закладами - Лисенка, Скорика, Гулака-Артемовського. А багато закладів ще не зорієнтувалися, що працюють на ворога, бо тримаються за ганебні імена московитів: Прокофьєва, Глінки, Глієра та інших. Нарешті обрали. Великого музиканта не знайшли. Так знайшли великого діяча. Кого? Ні, не Бандеру. Не Фаріон. Не Поворознюка. Може, назвати консерваторію імені Арестована? По приколу. Але він не погодиться. Бо треба назвати імені когось вже старо- обо свіжопомерлого. А на календарі - тридцять років незалежності. І тільки зараз згадали, що можна перейменувати консерваторію на когось зі своїх. Латвії знадобився місяць після того, як скинули радянське ярмо. Усі заклади перейменували імені своїх, навіть мало відомих діячів культури. І пам'ятники їм встановили. Швидко. Тридцять років не розгойдувалися, а ми з них посміювалися, що латиші поки подумають, поки скажуть, то й рак свисне. Але поки діячі культури будуть обирати гідного, війна, може, й закінчиться. Повіє новим вітром. Дивись, стане модним називати заклади імені тих видатних іноземців, які зробили великий вклад у безпеку й перемогу країни у війні з російськими загарбниками. Наприклад - президент США. Так і назвемо київську консерваторію - імені Байдена. Але ж на які гроші будемо робити ці зміни? Треба ж велике фінансування. Усі документи, студентські дипломи, екзаменаційні білети треба переробити. Домовитися з видавництвами, щоб надрукували нові заголовки на екзаменаційних та бухгалтерських листках. Тобто, гроші можна знайти - у бюджеті. Так, одним танком буде мельше. Так, не закупимо сто теплопровізорів і тисячу бронежелетів. Але ж не буде того клятого російського імені на обличчі консерваторії. Це головне.