Доброго дня. Починаємо наше спілкування.

Очевидно, ви маєте на увазі напад, який був скоєний на мене в квітні 2014 року? Якщо так, то зараз можу зазначити лише одне – суд триває. Я опізнав чотирьох людей – двох, які слідкували за мною, і двох, які безпосередньо скоїли напад і нанесли травми. Натомість на лаві підсудних – поки що один. Чому і за чиєї вини так сталося, я обов'язково повідомлю, як тільки суд прийме рішення.

В 2017 р. я освоював нову для себе професію – сценариста. Читав підручники, закінчив курси сценарної майстерності в Києві. В червні мій сценарій документального фільму «Родинна справа» виграв пітчінг (конкурс) Держкіно і отримав фінансування на виробництво. Режисером фільму буде чудовий профі - Валерій Балаян. Незважаючи на те, що фінансування надійде навесні 2018 р., ми влітку і восени минулого року вже відзняли кілька епізодів. Роботу продовжимо вже в квітні-травні 2018-го. Сподіваюся, до кінця року фільм буде готовий.
Також я працюю над сценарієм великого художнього фільму (за мотивами роману «Іловайськ»), і за тиждень-другий маю нарешті здати його продюсерам. Якщо все буде гаразд, то цей проект піде на квітневий пітчинг Держкіно, а там, сподіваюсь, також переможе. Якщо так станеться, то в 2019 р. фільм вийде на великі екрани. Зустрінемося в кінотеатрі))
Тож, відповідаючи на ваше запитання про нові книжки, скажу, що, на жаль, 2017 рік як письменник (якщо не рахувати численних зустрічей із читачами) я «прогуляв». Можливо, якщо домовлюся з видавництвом, у травні з»явиться збірка моїх оповідань, як нових, так і тих, що входили в різні антології. Хочу зібрати їх до купи.

Керівництво Сумської дирекції «Укрпошти» жаліється на те, що кіоски нерентабільні, тому, мовляв, вони їх і закрили. Що там тепер буде, невідомо. Наразі, «круті топ-менеджери» «Укрпошти» могли б за два місяці до закриття кіосків оголосити тендер на оренду, можливо, хтось би і зголосився там торгувати. Але, видно, воно їм так треба. Ми подали розлогий інформаційний запит до «Укрпошти», і як тільки надійде відповідь, обовя'зково її надрукуємо.

Ті покоління, що читають нашу газету вже майже 25 років, навряд чи варто перенавчати. Ніколи люди, які говорили і читали переважно російською, не будуть із таким же задоволенням читати і говорити українською. Їм вже занадто багато років, щоб щось міняти в своєму житті. Але я добре знаю наших читачів – вони справжні українці, справжні люди, і зробили багато корисних справ для міста і країни. І навряд чи хтось може дорікнути «Панорамі» та її читачам у відсутністі патріотизму, правда?
Я за те, щоб у дитячих садочках, школах, інших навчальних закладах говорили і навчали тільки українською. Говорили українською в родинах молоді батьки, які вже навчалися в українських школах. Це з часом дасть стовідсотковий результат. Мої діти, як і мої покійні бабуся і дідусі, говорять українською – і це те, що я реально можу зробити, щоб відновити мовний зв'язок поколінь. Я пишу книжки українською, вірші. Моя рідна мова – українська, але з чотирьої років я жив в російськомовному оточенні (не рахуючи літніх місяців у селі Терни), навчався в російськомовній школі і навіть у спецкласі російсьої мови та літератури, закінчив філологічний факультет тієї ж мови та літератури. Цікаво, що оповідання і вірші в школі я інтуітивно починав писати українською, та згодом перейшов на російську. Але прийшов час, і в 1999 р. я вирішив написати роман українською («Обрати янгола», у другому виданні - «Потяг»), бо так відчував той текст і тему. Потім почав поступово переходити на українську в побуті, а потім ми з дружиною прийняли рішення, що наша родина спілкуватиметься тільки українською. І зараз просто неймовірно тішуся, коли чую, як мої малі говорять мовою мого дитинства, своєю рідною мовою.
Напевне, україномовним людям це важко зрозуміти. Досить часто доводилося зустрічати, в тому числі, й у письменницькому середовищі, зверхнє ставлення «корінних» українців до тих, кого вони називають «східняками». Але я скажу одне – бути пихатим через сам факт україномовонародженності нічим не краще за «руцькіймір». Та ж сама зверхність і переконаність у неповноцінності всіх інших людей. І такі питання, як те, на яке я зараз відповідаю – з тієї ж серії, бо воно автоматично орієнтує на те, що той, хто запитує – просто офігенний патріот України, ну, а головред російськомовної газети – латентний ворог. Так давайте оголосимо 50% населення України, що говорить російському, ворогами, і з цього почнемо відбудовувати економіку, «зшивати» країну, шукати порозуміння, говорити про єдність і соборність. Вийде щось з цього позитивне? Сумніваюся.

Я скажу, що це дуже цікава ідея. Дякую. Треба подумати.

Мої всі троє ходять в НВК 41, так все чітко і прозоро. Якщо маєте інформацію про порушення, повідомьте, будь ласка, нам в редакцію. Але я однак перекажу журналістам, щоб перевірили.

Очікую загострення на сході. Дострокових парламентських виборів. Падіння рівня життя пересічних громадян. Купу політичних і корупційних скандалів. Але сподіваюся, що ця гірка чаша нас омине.

Справа, як завжди, в грошах. Хіба би ми не хотіли випускати класну ТВ-програму з усим отим, що ви згадали? Звісно, що хотіли б. Але питання в тому, що така груба газета буде і коштувати дорожче, тож чи купуватимуть її люди? Важко вгадати. Тому ми спробуємо додати сторінок у березні в основну книжку, подивитися, чим то все закінчиться. Як не піде, то повернемося до нинішнього варіанту, а якщо піде нормально, значить, будуть і рецепти, і все таке інше))

Дивіться відповідь на запитання №2.

Так одразу і не скажеш. Але якщо брати своє повсякденне життя, то найбільший вплив в минулому році на мене мала моя родина. Щоб вони не робили – то все на мене дуже впливало, і я був і залишаюсь залежним від них. Чим і щасливий ))