У листопаді 2015 р. до Сумського місцевого центру з надання вторинної правової допомоги (далі - Сумський центр) звернулася громадянка N. Перед тим жінка тривало намагалася добитися правди: щоб у судовому порядку факт її примусового звільнення з колишнього місця роботи визнали незаконним, наказ про звільнення скасували; щоб поновили на роботі та відшкодували зарплатню за час вимушеного прогулу.  



На першій консультацій у Сумському центрі громадянка N повідомила, що працювала (з офіційним працевлаштуванням) у комунальному закладі «Сумському обласному клінічному психоневрологічному диспансері». З роботи звільнена за наказом - із формулюванням: «за власним бажанням». Із означеним рішенням роботодавця громадянка N не погоджувалася, вважала його незаконним та таким, що порушує її трудові права.

Одразу після пред’явлення заявницею усіх документів, необхідних для надання безоплатної вторинної правової допомоги, Сумським центром їй було видано доручення на призначення адвоката на ведення справи в суді.

І ось суд. У ході його засідання було встановлено, що заявниця, дійсно, подала заяву на звільнення її з роботи за власним бажанням, але будь-яких поважних причин для звільнення (згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України) нею зазначено не було. Також – за законом – працівник має бути звільненим через два тижні після дня подання заяви, але й цю вимогу роботодавець проігнорував, звільнивши громадянку N у день подання заяви. Незаконність свого звільнення заявниця також мотивувала тим, що написала заяву з примусу – під тиском адміністрації медичного закладу, аж ніяк не «за власним бажанням».

До того ж, громадянка N за час своїх митарств з письмовими скаргами на дії адміністрації психоневрологічного диспансеру неодноразово зверталася до управління  держпраці у Сумській області та обласного управління охорони здоров’я. Цей факт, безумовно, лище підсилював незадоволення супротивної сторони трудового спору…

У результаті судової діяльності адвоката, найнятого Сумським центром, суд прийшов до висновку, що «чинне трудове законодавство не передбачає можливості скорочення встановленого законом строку попередження власника (або уповноважений ним орган) про розірвання з ініціативи працівника трудового договору»; що «єдиним винятком може бути звільнення працівника з поважних причин (через неможливість продовжувати роботу)». Але у «нашій» справі, нагадаємо, у заяві на звільнення за власним бажанням клієнтка не зазначила будь-яких поважних причин для звільнення, передбачених ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Відтак наказ про звільнення з посади за власним бажанням, виданий адміністрацією Сумського обласного психоневрологічного диспансеру, суд визнав незаконним, і громадянку N було поновлено на роботі. А також на її користь було стягнено заробітну плату за час вимушеного прогулу.

У результаті  професійних дій адвоката, найнятого Сумським центром, ще одна справа на захист прав людини отримала щасливий фінал.

За інформацією директора Сумського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Валентини ТРОШЕЧКО.

Адреса Сумського центру:
вул. Покровська, 9/1,
тел.: (0542) 66-51-08; 066-771-32-61; 098-380-69-38.
Електронна пошта центру: sumy1.sumy@legalaid.gov.ua
http://sumy.legalaid.gov.ua/ua/miscev/sumy