Уже больше месяца сумчане, неравнодушные к театру, знали о том, что Народный артист Украины Валентин  Дмитриевич Бурый тяжело болен и нуждается в помощи неравнодушных людей.

Его друзья и товарищи как могли организовывали сбор средств, проводя благотворительные концерты и выставки, собирая тем самым такие необходимые для лечения средства.

Но, увы, человек предполагает, а Бог располагает. И сегодня Валентина Бурого не стало.

Театральная община Сумщины лишилась одного из самых талантливых своих актеров.

Справка
Валентин Бурый - Народный артист Украины. Актёр. Режиссер. Переводчик.

В 1979 году закончил во Владивостоке Дальневосточный педагогический институт искусств  (ныне  - Дальневосточная академия искусств). С 1979 по июль 1984 работал в Приморском краевом театре Юного зрителя им. Ленинского комсомола (ныне — Приморский краевой театр молодежи).  С сентября !984 по ноябрь 1989 года работал в Волынском областном украинском музыкально -драматическом театре имени Т.Г. Шевченко.

С ноября 1989 по сентябрь 2001 года — Сумской областной театр драмы и музыкальной комедии имени М.С. Щепкина. С сентября 2001-го по настоящее время — актер Сумского театра для детей и юношества.


Публикуем интерьвю с Валентином Дмитриевичем, которое она дал "r" в 2013 году, после присвоения ему звания Народного артиста Украины.


МІЖнародний артист
З нагоди професійного свята відзнаку Президента отримав один з провідних сумських акторів

Тетяна Рєпіна

Указом Президента України від 18 травня за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури, багаторічну творчу діяльність, високу професійну майстерність провідному майстру сцени Сумського обласного театру для дітей та юнацтва Валентину БУРОМУ присвоєно почесне звання «Народний артист України». Віктор Янукович нагородив актора з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури.

r.: Валентин Дмитрович, що означає для Вас звання “народний”?
В.Б.: Для мене це велика відповідальність. Більш якісне усвідомлення, що ти маєш тримати професійний рівень. Якщо тобі дали «народного», треба високо нести це звання.

r.: Розкажіть, як починалася Ваша акторська кар`єра?
В.Б.: Я навчався у Владивостоці, закінчив Далекосхідний інститут мистецтв (зараз це Академія). Потім працював п`ять років в Приморському крайовому театрі ім. Ленінського комсомолу. А через деякий час повернувся в Україну, бо я тут народився. Працював п’ять років у Луцьку у Волинському музично-драматичному театрі ім. Шевченка, а у 1989 р. переїхав до Сум і став актором трупи Сумського театру драми і музичної комедії ім. Щепкіна, якому віддав 11 років, і в 2001 р. перейшов у Театр для дітей та юнацтва.

r.: Уявіть собі, що Ви не стали актором. Тоді ким би були?
В.Б.: До того. як вступити до інституту мистецтв, я подавав документи на факультет журналістики, але прогуляв іспити, як справжня творча людина. На другий рік хотів стати студентом художнього училища, але по конкурсу не пройшов. Але є таке поняття — покликання. У певний період життя кожної людини (звичайно ж, якщо особа розмірковує над своїм життям, а не пливе за течією) це слово стає ключовим. Театр вабив мене, і я перейшов цей рубікон.

r.: До яких вистав Ви приклали руку у якості режисера?
В.Б.: За освітою я актор, а режисурою займаюсь за покликанням. Я поставив у Щепкіна “Конотопську відьму”. В певний момент я подумав, чому б не створити таку виставу недалеко від описаного у творі Квітки-Основяненка міста подій — Конотопу. В 2003 р. відбулася прем’єра, отже цьому проекту вже виповнилося десяти років. У театрі юного глядача я поставив веселу казку для дітей “Теремок” і одноактовку по Чехову “Ведмідь”. Зараз ми з акторами працюємо над чехівською п’єсою “Пропозиція”. В новому сезоні, гадаю, ми її зіграємо.

r.: Чого не вистачає сумським акторам для повного щастя?
В.Б.: Нудновато, чесно кажучи, у Сумах. Я починав театральну кар’єру у великому портовому місті. Там багато навчальних закладів, безліч військових і моряків, які постійно подорожують і мають купу вражень від того, як воно у світі. Там режисери театра ставили перед акторами цікаві надскладні завдання, і це мені дало гарну закалку. Коли я приїхав до Сум і вперше потрапив на виставу у театрі ім. Щепкіна, то був вражений величною сценою і грандіозною постановкою. Але поступово театр здав позиції, особливо помітно це стало у шалені 90-ті роки. Актори йшли з театру - треба було годувати родини. Зараз театр також потерпає від конкуренції з Інтернетом і телебаченням. Це не говорить про те, що театр вмирає. Жодне з цих механічних чудовиськ не володіє такою привабливістю, як енергетичний обмін з глядачем. А ще театру не вистачає професійної критики. Раніше приїздили критики зи столиці, розбирали кожну виставу, вказували на недоліки, і це стимулювало до розвитку.

r.: Чи легко бути актором і режисером одночасно?
В.Б.: Грати у виставі, де ти водночас є режиссером, дуже незручно. Я повинен бачити себе з залу, але не маю змоги цього зробити. Взагалі подібна практика дається не кожному. І я дуже скептично відношусь до себе у такій іпостасі. Я волію бути актором у постановках інших режисерів. Але у виставі “Лебедина пісня” по Чехову я намагався поєднати ці два напрямки роботи, а наскільки все вдало вийшло, нехай скажуть глядачі. Отже, працювати з іншими режисерами, граючи роль, набагато зручніше, особливо коли довіряєш баченню професіонала.

r.: Чи підбирають режисери репертуар під сумського глядача? Скажімо, режисер прагне поставити модернову виставу з театру абсурду, а доводиться, щоб догодити публіці, ставити щось легковажне?
В.Б.: Це вічне питання мистецтва. Коли театральний колектив розмірковує над тим, які вистави треба включити до репертуарної афіші, то думають і про те, чи прийде на таку постановку глядач. Але якщо розглядати цю проблему тільки з одного боку, то маємо небезпеку так низько нагнутися до глядача, що опустимося нижче нього. На жаль, мало тих, хто є справжніми знатоками театрального дійства. За часів Радянського Союзу проводилися дослідження: театралів виявилося тільки 7% з основної глядацької маси. І це в Москві, а у периферійних містах цей відсоток ще нижче. Звичайно, ця малочисельна група не допоможе театру виконати фінансовий план. Треба балансувати так, щоб не опускатися до рівня глядача, а навпаки підіймати його до рівня світового мистецтва. Але і ми повинні володіти своєю професією так, щоб задовільнити глядача.

r.: Які у Вас враження щодо нової для Сум театральної події - “Чехов-фесту”?
В.Б.: Цей фестиваль - просто суперова знахідка, яка має стати справжньою принадою нашого міста. Це подарунок долі, що за один рік у Сумах відбулися два мистецьких фестиваля. “Чехов-фест” відразу поставив дуже високу планку: у рамках театрального тижня ми змогли долучитися до сучасного театрального життя України, подивитися різні за жанром вистави. Вони викликають дискусії, обмін думками, і це надзвичайно тішить усіх творчих людей.

r.: Які вистави Ви встигли подивитися у рамках “Чехов-фесту”?
В.Б.: Я вражений постановкою “Чекаючи на Годо” Львівського театру ім. Леся Курбаса. Я такий кайф отримував, захопившись акторською майстерністю, що три години спливли майже непомітно. Дивився виставу-фантасмагорію “Убивець” по Достоєвському від столичного театру “Золоті ворота” та творчий експеримент — виставу у повній темряві “Чорний квадрат”.

r.: Як змінилося відношення глядача до театру за останні роки?
В.Б.: Були такі роки, що люди почали залишати театр, але ж це відбувалось на тлі певних історичних і соціальних явищ. Тоді і автомобілі перестали їздити, бо не було пального. Але така порода людей, як завзяті театрали, завжди була і буде. Здається, такі глядачі прийдуть в театр, навіть якщо почнеться ядерна війна. Є публіка випадкова, такі особи потрапляють у театр випадково на прем’єру, коли хтось безкоштовно видав їм квитки. А є такі, що постійно відвідують храм Мельпомени, не пропускають жодної вистави і відчувають “ломку”, якщо їх лишити таких походів.