В освітньому просторі Point #eduspace в рамках проекту "Творчість без меж" відбулася творча зустріч неймовірного молодого закарпатського письменника Андрія ЛЮБКИ із сумчанами. Письменник презентував нові книги (книга "Саудаде", роман "Карбід" та збірка оповідань "Кімната для печалі") та вражав сумчан незвичними історіями про те, як приходять сюжети і як пишуться книжки.

КІМНАТА ДЛЯ ПЕЧАЛІ - ПЕРЕЖИТИ МОМЕНТИ МИНУЛОГО. Вересень. Заходжу в одну з кімнат по сорочку - називав раніше "кімнатою для мотлоху". Відчуваю дуже приємний, настояний запах чистих випраних речей (запах "океанського бризу").  Вирішив, що хочу тут полежати, почитати книжку на диванчику, ліг і почав читати, згодом не помітив, як заснув. Чую, хтось ключем відкриває мою квартиру, прийшли люди і починають хазяйнувати у цій кімнаті, якісь діти починають збирати речі, мене теж видно, не розумію, що відбувається, в мене акумулюється лють - я починаю кричати на них, прокидаюся - в квартирі нікого немає. Відразу подумав про магічну функцію кімнати, можливо, мені сняться люди, які тут жили. Цей закарпатський будинок існує понад 80 років - тут жило багато людей, які вже померли, просто переїхали, тут був сміх, кохалися, плакали. Жодний ремонт, оновлення кімнати  - не можуть стерти спогади про них, можливо, у цю геометрію простору, як на флешку, записаний величезний відеоархів, до якого, заснувши, можна підключитися - підсвідомо відчути людей, які тут жили.

Чоловік, герой оповідання "Кімната для печалі", повертається у маленьке провінційне містечко, звідки він родом. Знімає квартиру і відкриває її чудодійну властивість - тут у сні переживати ті моменти, які були в минулому - знову бачить їх, як вживу, описуючи власні спогади. В цьому світла печаль:  чоловік не хоче жити без своєї дружини, теперішнє життя його не цікавить, він живе у снах, спогадах, печалі.

БІЛОСНІЖКА СЕРЕД ГАЗОВИХ КАМЕР. Крім написання, перекладаю твори з польської, сербської, хорватської, англійської українською мовою. Вразила книга польської письменниці й репортерки Лідії Осталовської "Акварелі" - реальна історія про дівчинку-художницю Діну Готлібову з чеського міста Брна, яка потрапила в концтабір Аушвіц. Малюнок Діни зі сцени діснеївського мультфільму "Білосніжка і семеро гномів" на дитячих бараках Аушвіцу захопили німецького доктора Менгеле, який просяяв: ця художниця малюватиме портрети ромів (циганів), яких він убиває в газових камерах. Прочитавши цю історію, ту ніч не міг заснути, бо з очей мені не йшла кольорова Білосніжка. Уже на ранок роздобув електронну адресу Лідії Осталовської й написав про своє бажання перекласти книгу "Акварелі" українською - виявляється, краса таки може врятувати світ. А якщо не світ, то хоча б одну дівчинку, яка пензлем перемогла танки й газові камери. Історію про Діну також розповів у збірнику історій "Саудаде" під назвою "Білосніжка серед газових камер".

НЕЗВИЧНА ІСТОРІЯ ПРО РОМІВ, ПРО ЯКУ НІХТО НЕ ЗНАЄ. Цікавлюся і досліджую історію ромів. Про них ми майже нічого не знаємо, за всю історію вони пережили багато агресії, їх скрізь гнали. В концтаборі Аушвіц чинили спротив тільки роми, тут їх не вдалося розділити на сектори, поголити, перевдягнути у форму в'язня. Цей народ навіть палив багаття в оточенні колючих дротів Аушвіца.

Знаю незвичну історію - була ромська поетеса, яку дуже шанували за її творчість співвітчизники. Але згодом поетесу вигнали зі спільноти ромів, оскільки вона полетіла в літаку над ними. Ромський звичай каже: "Жінка не може бути згори, це осоромлює їх". Для них історія - це зло, роми про себе не пишуть, не залишають по собі щоденників, письмових згадок, в них немає родинної історії, ніхто не називає батьків по-батькові. Єдине свідчення про ромів з концтаборів Аушвіца - лише намальовані портрети художниці Діни, ніяких письмових згадок, як у інших постраждалих народів.

САУДАДЕ - ПОРТУГАЛЬСЬКА МЕНТАЛЬНА РИСА. Книга "Саудаде" - шістдесят коротких історій - часом іскрометних, подекуди сумних, почасти автобіографічних, але завжди щирих. Назва має португальське походження. Мореплавці-першовідкривачі пливли в Індію - знали, що здобудуть славу після цієї мандрівки, але в той же час сумували за Батьківщиною, тужили за родичами - там добре, весело, вирує життя, і не знаєш, коли повернешся туди, додому, щоб відчути ці моменти - такий стан душі називали саудаде. В сучасному розумінні саудаде - це коли після пишного обіду (сієсти) лягаєш відпочивати, приємна втома, на вулиці спека - не треба нікуди йти. Почуваєш себе добре, але при цьому ще не заснув, згадуєш про моменти свого життя, які хочеш повторити ще раз.

ГОРОСКОПИ. Ще студентом знайшов підробіток в одній із закарпатських газет. Нічого від мене особливого не вимагалося: переробляв новини з розсилок у статті, підбирав анекдоти до телепрограм, графіки посівних робіт - чорнова робота, навіть було соромно підписуватись власним іменем. Отримав завдання писати гороскопи, щоразу в них намагався напророчити щось позитивне. Гороскопи справляли потужне враження. Сім'я, родичі розхвалювали гороскоп, бо точний завжди, справдиться. Говорив, що газета бере передбачення для гороскопів у відомого астролога. Одного разу хотів піти на риболовлю зі своїм хрещеним батьком, але він зразу відмовлявся, бо робота. За гороскоп він був Близнюк, вирішив я написати у газеті для Близнюків: "У середу й четвер бажано відмовитися від роботи, це допоможе уникнути конфліктної ситуації, яку диктує положення Венера і Сатурна, краще проведіть свій час на природі в спокої. Отримавши свіжий номер, хрещений батько змінив своє рішення. Порибалили ми тоді на славу. Сумління мене не мучило - така вже робота у письменника - писати, навіть якщо йдеться про гороскоп.

Біографія
Андрій Любка (3 грудня 1987, Рига, Латвія) - український поет, перекладач і есеїст. Автор збірок поезій "Вісім місяців шизофренії" (2007), "ТЕРОРИЗМ" (2008), "Сорок баксів плюс чайові",  книжки прози "КІЛЕР. Збірка історій" (2012, ЛА "Піраміда", Львів), книжки есеїв і колонок "Спати з жінками" (2014, Meridian Czernowitz і "Книги-ХХІ"), роману "Карбід" (2015, фіналіст конкурсу "Книга року Бі-Бі-Сі") та збірки оповідань "Кімната для печалі" (2016, Meridian Czernowitz).