Презентація розпочалась із вражень письменниці від міста, адже вона вперше в Сумах. "Суми - казкове місто, тут багато казкових персонажів" - Тетяна Малярчук.

Жінка розповіла про саму книгу, історію її написання, про свої ідеї і охоче спілкувалась із відвідувачами заходу.

"Книга написана від імені жінки, яка розповідає про життя і діяльність Вячеслава Липинського. Напевно, ця жінка - моє альтер-его. Вячеслав Липинський - поляк за походженням, але український державник, український політик. Можна сказати, що він письменник у політиці. Мені захотілось нагадати Україні за цю людину, аби про нього більше говорили. Цей великий пласт української історії забутий і сплюндрований. Вячеслав Липинський помер під Віднем, але похований в Україні Могили немає, адже у 70-х роках весь цвинтар, де знаходились його останки, утрамбували трактором, а плитами вистиляли у колгоспних свинарниках підлоги. Свині спали на нашій історії. Таких людей, нажаль, досить багато."



Також письменниця розповіла про самого Липинського: "Він був нестерпним. Він ненавидів "лівих", "правих", вважав, що не має значення, хто якої національності - усі ми брати. Також дотримувався думки, що неможливо створити державу на конфліктах. Його гаслом були слова: "Жоден народ не здається просто так". Він мав рацію. Українці дійсно боролися на здивування власних очільників. Липинський ненавидів негативізм та схильність українців до пошуку винних: росіян чи поляк. Наша ідея - боротися проти тих чи інших. Вячеслав Липинський вважавҐ, що неможливо з нічого раптом перейти у демократію, повинна бути логіка побудови держави.Коли я переїхала до Відня - тоді опинилась серед чужих. Казали, що я втрачена для української літератури назавжди. Саме там я почала цікавитись 20-ми роками 20-го століття. Відень - перше місто для усіх українських тогочасних емігрантів. Туди виїхало майже 50 тисяч людей: представники інтелегенції, політики, літературознавці. Вячеслав Липинський був у Відні послом України, яро відстоював інтереси Галичини, боровся з політиками... але програв. До 1927-го року переїхав у Рахінау, адже був туберкульозником. Пізніше переїхав у Берлін, через рік знову переїхав і почав розводити курей. Є одна світлина, яка зворушила мене до глибини душі: надзвичайно худий від хвороби Вячеслав Липинський сидить біля будинку з курьми на колінах. Саме у той період свого життя чоловік пересварився з усіма: заборонив однопартійцям використовувати себе як ідеолога, українцям сказав, що це "нація недежравних свиней, яких не перевтілиш у державних орлів". Він тотально розчарувався у всьому через руйнацію тодішньої Української Держави. Він прийняв поразку. Йому часто говорили, що у нього манія величі, але він просто не любив дурості."

Досьє:
Тетяна Малярчук
Українська журналістка, письменниця.
Закінчила Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника з відзнакою, за фахом філолог.
Друкувалася в часописах "Березіль", "Четвер", "Критика", "ШО". Оповідання й есе перекладені польською, румунською, німецькою, англійською, російською та білоруською мовами. В австрійському видавництві "Residenz" вийшли дві книжки у перекладі на німецьку ("Говорити" 2009 р., "Біографія випадкового чуда" 2013 р.).
Відзначена премією "Kristal Vilenica 2013" (Словенія) за оповідання "Жінка і її риба". Лауреат Літературної премії ім. Джозефа Конрада-Коженьовського (2013).