24 лютого у сумській книгарні «Є!» відбулась презентація поетичної збірки «Хвоя», автором якої є Павло Коробчук. Про назву та символіку книги, відгуки про роботу колег та музичні вподобання поет розповів r.



R: Скільки часу було присвячено книзі? Розкажіть детальніше про її символічну назву.
Павло Коробчук: Збірку я писав впродовж півтора року, близько 15-200 годин. Книга складається із трьох частин: вірші про війну, інтимні вірші та вірші, які описують знаходження мудрості через любов і війну, про родинні зв’язки і знаходження себе в історичному контексті. Оформленням займалась Дарина Бабченко, моя знайома художниця. Вона дуже багато уваги приділяє тонкощам кольорів. Деякі ілюстрації напряму пов’язані із віршами. Книга має певну послідовність, логічні зв’язки, але це не заважає читати її з будь-якого місця. На початку – вірш про повний цикл людського дихання. А на обкладинці – зображення легень людини із хвої.



R: Яку роль у творчому житті зіграв батько (Петро Коробчук – український поет, - авт.)?
П.К.: Тато став моїм редактором. З кожною книгою він все менше і менше зауважує, що у мене є якісь помилки. У дитинстві та у юності часто спонтанно знаходився у письменницькій тусовці, але це мені допомогло у майбутньому. Тато дав хороший фундамент для моєї творчості, радив мені правильні книжки і взагалі, книги у моїй дитячій пам’яті знаходились у будинку повсюди.



R: Як відбувається творчий процес?
П.К.: Зазвичай, по-різному. На відміну від більшості літераторів, я пишу без супроводу музики. Також у мене є нотатник, у якому приблизно двохсот фраз, проте з роками все рідше ним користуюсь. Не римую уже близько 5 місяців, але не боюсь втратити Музу. Я знаю, що зможу. В моїй голові є лабораторія, де усе розкладено по поличках.

R: Чи слухаєте Ви іншу поезію? А може навпаки, відгороджуєтесь від неї?
П.К.: Колись я читав постійно, але навіть зараз я повертаюсь до тих же авторів і слідкую за літературним процесом. Намагаюсь читати роботи своїх однолітків і старших за мене. Поезія не впливає на мене так, як проза.

R: Чим потішите шанувальників Вашої творчості? Які плани на майбутнє?
П.К.: Я вже обмовився, що не римую близько 5 місяців. Причиною тому стала праця над прозовою книгою. За ідеєю, це має бути невелика повість. Думаю, що до кінця цьогорічної весни все-таки закінчу роботу над новою прозою, але коли повернусь до віршів - не знаю...



R: Яку частину збірки було важче писати?
П.К.: Частина з інтимними віршами далась мені набагато легше, ніж інші. Найдовше я працював над третьою - вірші про родинні зв’язки. Психологічно важко для мене стало написання першої частини, про війну.

R: Ви себе характеризуєте як поета чи як письменника?
П.К.: Я себе вважаю поетом, адже «Хвоя» - це моя 6 поетична збірка. Також я ще музикант – граю на ударних у рок-гуртіDrunk&Drowned, зараз гурт на невеликій пазуі. Виступали у Запоріжжі минулого літа. У 2005-2006 р.р. писав власну електронну музику, посилання на альбом якої зазначене наприкінці збірки, а тексти із неї – вірші із «Хвої». Звуки ударної установки займають у рокових композиціях близько 50%, хоча їх і менше чути. Мені подобається керувати музичним процесом. Із гуртом цього літа плануємо «фестивалити». Обожнюю відчуття, коли із публікою на сцені йде прямий контакт. Вони хоч і не дуже бачать мене, але будь-який слухач завжди відстукує в такт музиці.



R: Існує думка, що людина розпорошується, якщо проявляє себе у різних видах діяльності. Як це - поєднувати різні види творчості?
П.К.: У мене регістри перемикаються органічно. Всі речі можуть бути паралельними. Але в принципі, я погоджуюсь із цією думкою і вважаю, що краще займатись однією справою і віддати себе їй повністю, що в результаті повинно принести успіх.

R: Що для Вас означає ця збірка?
П.К.: Для мене вона символічна, адже десь на середині написання я зрозумів, що віршів уже достатньо, і вирішив, що у ній буде 99 віршів. А сотим віршем є мій читач, адже без читача ця збірка неповноцінна. А також наприкінці книги є зображення рояля, що наче мотивуватиме за моєю задумкою читача подумки на ньому пограти після прочитання моїх віршів. Взагалі я хотів назвати цю збірку «Дякую», адже саме це слово я вживаю найчастіше протягом останніх декількох років.