Презентація відбулась у невимушеній обстановці, скоріше у стилі творчого вечора, на якому присутні вільно спілкувались із автором.

Євген Положій розповів, що ідея написання виникла у нього, коли він дізнався про місію «Чорний тюльпан», метою якої є пошук та евакуація тіл військовослужбовців ЗСУ, представників інших військових формувань та правоохоронних органів, які загинули у зоні проведення АТО. 

За офіційною інформацією, було знайдено 105 тіл, проте насправді гуманітарна експедиція віднайшла рештки щонайменше 150 людей.



«Очевидно, що офіційні джерела приховують правдиву інформацію. З того часу я намагався віднайти істину, але чим довше тривали мої пошуки, тим більше виникало запитань.  У бійців та офіцерів молодшого складу були свої версії, проте ці джерела некомпетентно вважати серйозними»,- розповідає письменник.

Саме цей факт став поштовхом власного розслідування. Автор зрозумів, що потрібно зустрічатись із людьми, які були там. У результаті було написано 2 художні книги, адже без документів розслідування не можна вважати повним.

«Офіційні поважні чини уникали спілкування зі мною, лише Семен Семенченко погодився на розмову, і то, неохоче. Я б сказав «для галочки». Я почав їздити по країні, третина людей через різні причини відмовлялись, і я їх розумію. Більшість вважали ситуацію під Іловайськом зрадою та підставою з боку командування.  У них були питання, проте не було відповіді і це послужило причиною найгірших версій.  Книга отримала самостійне життя», - ділиться враженнями Євген Положій.



Постійно лунає запитання «Чи важко було писати книгу?», на що письменник відповідає, що важко було його вагітній дружині із двома дітьми вдома. Поїздки до військових шпиталів були найважчими, адже потрібно було дивитись в очі пораненим, розуміючи, що ти нічим не можеш зарадити їхній трагедії. Проте, сприймали запитання про ситуацію там з почуттям вдячності, адже це все-таки пам’ять про їхню рідню.

Коли вийшла книга, то «пролунав хор українських письменників», що зараз писати про війну не потрібно, адже нам нічого не ясно. Розбиратись у війні потрібно через років 10, вважали вони. «Іловайськ» виданий двома мовами: українською та російською. Пишуть через соціальні мережі як українці, так і росіяни, дякують за роз’яснення ситуації. Читають також і на тимчасово окупованих територіях.

У «Іловайську» Євген Положій хотів показати, що нема хороших і поганих народів, тому що відомі випадки альтруїзму з боку російських офіцерів, які рятували наших солдат. Також і серед українців в АТО є люди, які перейшли на бік так званих ЛНР чи ДНР. Ось відомий недавній випадок, коли українець прирізав свого командира-офіцера і дав прес-конференцію у ЛНР.

Однак, стало відомо, що письменник припинив друк наступного накладу:

«16 500 примірників – це досить велика цифра для України. У видавництві «Фоліо» це найбільший тираж. Саме «Іловайськ» поки користується найбільшим попитом. Історії з книги звучали і по радіо, їх мала змогу послухати кожна українська родина. За «Іловайськом» відзняли документальний фільм, у Дніпрі виготовили скульптуру за новелою «Дядя Ваня». У мене залишалось лише кілька неопублікованих історій, які я ніяк не міг додати до змісту «Іловайську».

Євген Положій вважає, що українське суспільство змінилось на краще:

«Тепер люди стали більше відгукуватись на чужу біду, стали більше допомагати один одному. Це підтверджують і аукціони, і факти волонтерства без лишнього афішування. Про це я і хотів розповісти у «5 днів, 5 секунд». Ця книга про взаємодопомогу, жагу справедливості та любов. Я впевнений, що у людях потрібно бачити лише найкращі сторони, тоді вони будуть частіше проявлятись у повсякденні»

Також розповів, що творчий вечір в Сумах мав бути останньою запланованою презентацією цього року, адже уже був у 45 містах із книгами. Проте, запросили ще до Полтави та ще двох обласних центрів, де йому побувати не доводилось.

Розповів і про те, як підписав книгу Президенту України:

«Так вийшло, що мій приїзд до Дніпра співпав із приїздом Президента. Мало того, він повинен був відвідати місце моєї презентації. Мене дуже просили не підписувати книгу Порошенку, бо «він засмутиться». Яка ж це дурня! Проте, коли увага усіх була прикута до особи Президента, я тихцем підписав «Іловайськ». Коли ж Порошенко підійшов до стенду із книгами, то вручив йому її із словами: «Не засмучуйтесь». Люди, які просили мене цього не робити, були здивовані та шоковані, як це я посмів…»