31 січня у центральній міській бібліотеці ім. Тараса Шевченка  пройшов літературно-музичний вечір, присвячений джерелам натхнення українського поета Василя Стуса.

Ведучою вечора була Ганна Приходько, яка була особисто знайома із поетом.



Захід урочисто відкрили із симфонії Бетховена, адже саме Бетховен і Моцарт – улюблені композитори Василя Стуса. Поет писав: «Я схоплю долю за глотку» - це ознака непокірної бунтарської вдачі поета.



Проте, творчістю Бетховена і Моцарта коло зацікавлення  поета не обмежується. Його уподобання починаються від народної пісні і закінчуючи тогочасною сучасною музикою.



До збірки поезії «Зимові дерева», яку не видали при житті літератора, увійшли його глибокі дитячі спогади:

«Першими уроками поезії були мамині колискові. Вона знала багато пісень і вміла надзвичайно інтимно співати. Саме від цих колискових у мене лишився найбільший слід у душі…»



Також на вечорі звучали улюблені пісні Стуса «Налетіли журавлі» , «Ой на горі вогонь горить» у виконанні Галини Кавунник і Галини Артюшенко.

Згадуючи дитячі роки, Василь Стус жалів, що його батьки були звичайними робітниками й не могли дозволити купити йому будь-який музичний інструмент і навчати музики, проте до музики юнак тягнувся все життя. У студентські роки купував абонементи до Київської філармонії, де прослухав усі 9 симфоній Бетховена.  Проте, у 7 класі батько подарував Василю гітару. З того часу хлопець міг вільно висловлювати всю тугу чи щастя музикою.



Василь Овсієнко – вірний товариш Стуса. «Він чемний  і вихований інтелігентний хлопець із Житомира», - писав Василь про друга. Саме товариш розповідав сумській активній громаді у сквері Шевченка про життя і останні роки українського поета. Саме Овсієнко допоміг відновити слова і мелодію, яку літератор власноруч написав.



Петро Челялі, актор театру ім. Щепкіна, виконав пісню під акомпанемент фортепіано Ганни Петрівни. У пісні виражена туга за рідним краєм, за дружиною і сином.

У 1980 році Лесь Танюк організовує «Клуб творчої молоді», куди тягнулась вся плеяда шістдесятників. У цьому клубі «звили собі гніздечко» В’ячеслав Чорновіл, Алла Горська і їхнє найближче оточення.

Алла Горська і Олена Теліга – дві жінки, чиї долі перетнулись паралельно. Не будучи етнічними українками, вони вийшли із російськомовного середовища і щиро полюбили український край. Вони не соромились з азів вивчати українську мову, змушували друзів диктувати їм тексти, аби відточувати свої навички володіння мовою. Великий вплив на Аллу Горську здійснив її чоловік – Віктор Зарицький, художник із Білопілля.

Зібравшись сім’ями, велика компанія часто відвідувала Чорнобильське Полісся, адже саме там збереглися унікальні українські повір’я та звичаї. Такі посиденьки самі активісти називали «Прип’ятською республікою». Проте, і там представники КГБ не дозволяли вільно та спокійно обмінюватись думками. Вони робили вигляд, що риболовлять, проте кожен розумів, що їх «слухають».

Під час ув’язнення поет познайомився із литовським фельдшером, якого описував у своїх поезіях. Також Стус згадував про ім’я Мікалоюса Чюрльоніса, литовського композитора, який є для своєї нації таким же важливим, як для українців Лисенко чи Глінка. У литовця була неймовірна здатність перетворювати музику у живопис і живопис – у музику. Він писав полотна за законами музичної форми, його образи мимовільно переходять у мелодію.

Колись, в листі до сина Василь Стус писатиме:
«Люди повинні жити як ангели. Рівні між собою, чесні, незламні кришталеві душі повинні жити у мирі і спокої. Світ – це танок усього живого. Від нашої добрості хмари стануть білішими, сонце – яскравішим…»

Ще один маловідомий факт про поета – він перекладав не лише Рільке, Гете і Кіплінга, а й іспанського поета і драматурга Фредеріка Лорку, який мав таку ж особливі сть у литовського композитора.

Хоч твори Василя Стуса не вирізняються надзвичайною мелодичністю, але деякі поклали на музику, зокрема рок-гурт «Кому вниз» у типовій роковій обробці.

Пам’ять про Василя Стуса увіковічнено у художніх роботах Алли Горської і Віктора Зарицького.