Користуючись нагодою – запрошенням на прем’єру вистави, в листопаді-грудні 2018 року письменник Євген Положій вирушив у літературний тур Канадою та США. У Торонто, Монреалі, Ванкувері, Вікторії, Детройті (Ворені), Нью-Йорку, Філадельфії та Вашингтоні відбулися творчі зустрічі з українською громадою, а в Анн-Арборі Євген мав лекцію в Мічиганському університеті.

- Євгене, твій заокеанський тур тривав майже місяць. Хто тобі допомагав в організації поїздки і виступів?

Почалося все з вистави. У середині літа я отримав листа від Ольги Онищенко з Монреалю (Канада). До цього я з нею не був знайомий. Ольга написала, що наразі закінчує писати п’єсу за моїм романом «Іловайськ», а потім разом із театром «Стожари» має намір здійснити сценічну постановку. Чи не проти я такого розвитку подій? Після ознайомлення з п’єсою я надав згоду. Згодом пані Ольга повідомила, що робота над постановкою вже почалася, у репетиціях зайняті актори-аматори та професіонали, у тому числі й відомий артист Григорій Гладій. Його ім’я добре знайоме українським кіноглядачам й театралам, але сам Гладій давно вже мешкає в Канаді. Згодом я отримав запрошення на прем’єру (2.12.2018 р.).

З часом до цієї ключової події стали додаватися нові запрошення. Мій гарний приятель – письменник Андрій Любка – якраз нещодавно мав у Канаді літературні зустрічі. Андрій надав мені контакти подружньої пари Юліти та Стефана. Це абсолютно неймовірні люди, які взяли на себе майже всі клопоти по моєму перебуванню в Торонто і організації заходу. Тож 30 листопада в культовій книгарні КУТА УМА, що розташована в українському районі Торонто, відбувся мій «канадійський дебют».


- Які ще міста додалися до туру?

Далі все відбувалося наче в гарному кіно – до організації і розширення туру долучилося дуже багато людей, які з різних джерел дізнавалися про мою майбутню поїздку. Наприклад, до Ванкувера і Вікторії (це провінція Британська Колумбія, зовсім на іншому узбережжі), мене запросила людина, з якою ми не бачилися 20 років. Але, виявляється, пані Наталя уважно слідкує за моєю творчістю. Для мене взагалі стало певною несподіванкою, що люди там мають досить багато екземплярів книги “Іловайськ”, інших моїх книжок, наприклад, «Риб’ячі діти».

Окремо треба сказати про тур по США. І подякувати волонтеру з Київського військового шпиталю Юлії Северин, яка зробила неможливе можливим. Завдяки її наполегливості в моєму маршруті з’явилися Детройт, Ворен, Анн-Арбор, Нью-Йорк, Філадельфія і Вашингтон. Величезна моя подяка волонтерським організаціям RAZOM (Нью-Йорк) та United HELP UKRAINE (Вашингтон). Вони все чудово організували і повністю забезпечили моє перебування в США. Знімаю капелюха перед їхньою величезною допомогою нашим пораненим бійцям.



- Чи отримав ти якісь пропозиції щодо своїх книжок?

У Анн-Арборі я мав лекцію на відділенні славістики в Мічиганському університеті, який є одним з інтелектуальних центрів США. Ліна Костенко, до речі, провела тут півроку в якості запрошеного поета; Йосиф Бродський отримав там своє перше американське місце роботи під час еміграції.

Тут я познайомився з легендою – Асею Гумецькою, якій наразі 93 роки. Пані Ася є автором першого підручника з української мови та літератури для університетів Північної Америки, автором багатьох інших підручників. Її мати – Тетяна Кардиналовська  – написала вражаючу книгу спогадів про долю своєї родини. Зараз Ася вже, звісно, не викладає, але перебуває в чудовій формі, була також на моїй лекції. Звичайно, для мене було великою честю виступити перед професорами, студентами і просто мешканцями Анн-Арбора, яким була цікава тема російсько-української війни. З нового семестру «Іловайськ» увійшов до навчальної програми курсу української мови Мічиганського університету Анн-Арбору і буде перекладений на англійську.


- Що запам’яталося особливо?

Для мене стала важливою кожна зустріч. Українська діаспора активно цікавиться подіями в Україні, має свою думку щодо них, багато і щиро допомагає нашій армії, пораненим бійцям. Багато хто безпосередньо був на Майдані в 2013-14 рр., їздив у зону АТО. Українська діаспора чи не в кожному визначному місті Канади чи США має один чи декілька власних «Українських будинків», музеї та багату власну історію. Там є велика кількість різноманітних громадських організацій, кожна з яких по-своєму бачить і робить свою справу.

Загалом я мав 9 змістовних зустрічей-презентацій, підсумок яким було підбито в телеінтерв’ю у програмі «Час-тайм» на «Голосі Америки» (Вашингтон).


- Розкажіть про прем’єру. Вистава не розчарувала?

Дуже хвилююча і емоційна подія… Одного разу я навіть хотів вийти з залу, але стримався… Щось схопило за горло, коли я побачив на сцені героїв Іловайську, багатьох із яких уже немає в живих… Масштабна подія насправді, глядачів прийшло дуже багато, повна зала. Блискуче грав Гладій, та й актори-любителі театру «Стожари» максимально емоційно виконали свої ролі. Автору п’єси та режисеру вистави Ользі Онищенко вдалося «переплавити» як текст, так і акторів на сцені в єдине ціле. Глядачів вистава неабияк зачепила за живе.


- Яка подальша доля вистави?

Є.П.: «Стожари» - театр аматорський, тому виставу показуватимуть на українських заходах та фестивалях. У найближчих планах – Торонто.


- Яке запитання на зустрічах тобі ставили найчастіше?

Якщо відокремити коло питань, що не стосуються книжки, то після закінчення дискусій про Іловайськ, коли вже всі питання були вичерпані стосовно причин та витоків трагедії, її наслідків, як правило, переходили на політичні теми й запитували: «За кого будете голосувати?».


- Отримав нове запрошення?

Так. Треба тільки довести до кінця свою роботу. Наразі я в процесі створення документальної кінострічки за авторським сценарієм «Родинна справа» (хронометраж 52 хв., студія «Добранічфільм»). Фільм треба здати Держкіно наприкінці весни 2019 р. Тема така: чому російськомовні українці й етнічні росіяни-громадяни України переважно обрали не великоімперські цінності, а цінності українські, не стали частиною «руського міра», натомість зі зброєю в руках воюють за Україну? При тому, що їхні «дєди воєвалі»… Розповідь про три родини, де батьки і діти, а в декого й онука захищають Україну.

-  А чи маєш плани щодо повнометражного художнього фільму?

Разом із продюсером Андрієм Суярком та кінорежисером Андрієм Кавуном ми заснували продюсерську компанію «Небокрай філмс». Вже майже готовий мій авторський кіносценарій, створений на основі роману «Іловайськ», робоча назва фільму: «Під небом блакитним, на жовтій траві». Наразі ґрунтовно готуємося до пітчингу Держкіно.

- Чи ставить твоє захоплення кінематографом крапку на літературі?

Ні. Маю гарні ідеї! Найближчим часом, як тільки вирішу організаційні питання, пов’язані з моїм медіа-проектом у Сумах, і нарешті з’явиться достатньо часу для творчої роботи, почну активно працювати над новою книгою.



- Але для поїздок на схід ти знаходиш час?

Не так часто, як під час роботи над книжками на дану тематику. Остання поїздка мала суто гуманітарну місію. Письменники – я, Андрій Курков, Таня Стус, Іван Андрусяк – підтримали благодійний фонд Сергія Жадана і відвідали бібліотеки в  Сватово, Старобільську, Станиці Луганській та Щасті в рамках акції «Схід читає». Дуже гарна, дуже світла поїздка, на всі зустрічі приходило дуже багато людей різного віку. Треба підтримувати прифронтові міста. Бо поки там є наші люди, та земля буде нашою.