Почесне місце в історії нашої держави посідає український старшинський рід ПОЛЕТИК, визначними представниками якого були брати Григорій та Іван. Обоє вони народилися в Ромнах. Григорій Андрійович Полетика був відомим політичним діячем XVIII ст., широко освіченою людиною, знавцем вітчизняної історії та багатьох іноземних мов. Іван Андрійович Полетика був талановитим лікарем, ученим європейського рівня, що пройшов школу Києво-Могилянської академії та німецьких університетів, захистив докторську дисертацію у Лейденському університеті. Очолював Петербурзький сухопутний госпіталь та медичну школу і протягом 20 років (1763 -1783) керував прикордонною медичною карантинною службою в Україні.

Лікар і науковець
На підставі відомостей з сімейного архіву Полетик історики мали можливість реконструювати їх родовід та біографію славетного представника. Вперше Полетики з'явилися на Волині, де жив "шляхтич" Іван ПОЛЕТИКА, що брав участь у війні поляків з турками і загинув у 1673 р. під Хотином. Його вдова відправила малолітніх синів - Павла і Григорія - до Києва, де жив їх близький родич - свояк гетьмана Лівобережної України Дем'яна МНОГОГРІШНОГО. Звідси брати потрапляють у Полтаву. Павло загинув під час Полтавської битви 1709 р. Його старший син Андрій переїхав з родиною до Ромен, де він одруживсяся з онучкою лубенського полковника ІЛЛЯШЕНКА і невдовзі став роменським войтом та одним з найбагатших землевласників. Але його притягувала козацька служба, а тому він залишив войтовство і служив значковим, а потім бунчуковим товаришем у Лубенському полку. У нього було донька і п'ятеро синів, серед яких Іван та Григорій

Після навчався у Києво-Могилянській академії Іван Полетика продовжив навчання у Кільському університеті. Не маючи достатньо коштів, влаштувався причетником у посольську російську православну церкву. Але служба, як писав у Синод священик церкви С. МАШКОВИЧ, була йому не до вподоби. Очевидно, матеріальна скрута змусила його в 1750 р. повернутися до Санкт-Петербурга. Тут Полетика слухав лекції та відвідував практичні заняття у медичній школі при Генеральному сухопутному госпіталі. Завершив освіту в Лейденському університеті, де в 1754 р. захистив докторську дисертацію, присвячену проблемам спадкових хвороб. Повернувшись до Кіля (1754), став професором університету.

У 1756 р. прибув до Петербурга, де отримав посаду старшого лікаря Генерального сухопутного госпіталю. Розбудовував медичний заклад, запроваджував нові методи лікування. Далі впродовж деякого часу служив у армії дивізійним лікарем.

Наприкінці 1763 р. Івана за його клопотанням було призначено карантинним лікарем у Василькові - центру карантинної служби України. На цій посаді, як і на попередніх, він виявив високу фахову кваліфікацію, неабиякі знання, сприяв піднесенню медичної науки на більш високий рівень.

Іван Полетика першим не лише з українців, а й з підданих Російської імперії був обраний професором в іноземному університеті

Природні риси його характеру, і насамперед чесність і безкомпромісність у виконанні лікарських обов'язків, призвели до сутичок з карантинними чиновниками і службовцями митниці, які, захищаючи себе, звинуватили у хабарництві самого Івана Полетику. Це стало підставою для його звільнення з посади Санкт-Петербурзькою медичною колеґією. Для відновлення свого чесного імені йому знадобилось три роки впертої боротьби Іван Полетика був автором праць з інфекційних хвороб. У 1770-1771 рр. брав активну участь у боротьбі з епідемією чуми в Україні. Після смерті батька 1773 р. одержав маєтності в Коровинцях з 400 душами залежних селян.

Історик і політичний діяч
Григорій Полетика, теж випускник Києво-Могилянської академії, був не менш колоритною постаттю. Людина блискучого розуму і різнобічних знань, він чимало років працював у Петербурзькій академії наук, перекладав з латинської та німецької мов. У 1764-1773 рр. обіймав посаду головного інспектора Шляхетського корпусу і, як вчений та педагог, здобув заслужений авторитет серед українських кіл і в Росії, і в Україні. Григорій  Полетика був серед тих, хто не хотів миритися з тотальним наступом російського самодержавства на автономію України і послідовно відстоював права української козацької старшини, обґрунтовуючи їх визначним внеском у боротьбу проти зовнішніх агресорів. Обраний від Лубенського полку депутатом до високої колегії по складанню "Нового уложенія", Григорій  Полетика у своїх виступах та пам'ятних записках не раз вступав у гостру полеміку з прибічниками імперської уніфікації.



Одружившись у 1762 р. з дочкою колишнього генерального судді Івана ГАМАЛІЇ, отримав з посагом два села з хуторами біля Погару Стародубського полку. З часом став одним із найбагатших землевласників на Лівобережжі (Гетьманщині) кінця XVIII ст. - за ним було записано 2685 селянських душ .

З іменем Григорія  Полетики пов'язана одна з великих таємниць української історії, яка, власне, вже протягом двох століть і привертає до цієї постаті пильний погляд дослідників. Деякі провідні українські історики аргументовано доводили приналежність перу Григорія Полетики "Історії русів" - найвизначнішого твору української національно-політичної думки кінці ХVІІІ ст. Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ і Євген ОНАЦЬКИЙ вважали її спільною працею Григорія Полетики та його сина Василя (1763-1845), завершеною в остаточній редакції у перших десятиліттях ХІХ ст.

За 25 років перебування в Петербурзі Григорій зібрав бібліотеку з кількох тисяч томів, яка була однією з найкращих у тодішній Росії. Але вона майже вся загинула під час великої пожежі 23 травня 1771 р. на Василівському острові, де Григорій Полетика мешкав в дерев'яному будиночку на території морського училища. Після цього зібрав ще одну колекцію книг і рукописів (переважно з творів, так чи інакше дотичних до історії України), яку заповів сину Василеві.

Досьє
Полетика Іван Андрійович (1726 Ромен Лубенського полку - 1783, м. Васильків) - вчений-медик, лікар-епідеміолог. Доктор медицини Лейденського університету, професор Кільського університету. Досліджував проблеми спадкових хвороб, займався практичною медициною в Росії та Україні, розробляв заходи для запобігання поширенню епідемій.

Полетика Григорій Андрійович (1725 Ромен Лубенського полку - 1784, м. Санкт-Петербург) - історик, письменник, педагог, культурний і політичний діяч, прибічник відновлення широкої автономії України. Найвидатніший український джерелознавець XVIII ст., збирач документальної спадщини козацької доби.