За останні два роки в країні з'явилася безліч волонтерських об'єднань. Одні викликають багато питань, а про інших думаєш з гордістю: «Ось вони, справжні патріоти, люди, які не для себе, а для інших!». До других відноситься рух «Я - волонтер!». Ті до підписаний на їх групу в фейсбуці можуть стежити скільки всього вони встигають зробити, бо вони працюють прозоро і завжди розповідають про свої акції. Це колосальні обсяги роботи!

«Волонтерський рух - дивовижне явище. У ньому немає ватажків або командирів. У ньому всі рівні і всі важливі. Тут не змагаються і не конкурують, а підтримують ініціативу і долучаються до ВАЖЛИВОЇ СПІЛЬНОЇ справи. Тут не контролюють один одного, а довіряють один одному. Тут голос кожного почутий, приймається і враховується. Волонтером може бути кожний, у групі допомагати боронити нашу країну або просто робити щось самотужки. Але, об'єднавшись, ми можемо набагато більше, аніж поодинці, бо у єдності - наша сила. Тож, друзі, ЄДНАЙМОСЯ!» - говорить Татьяна РАДЬКО, -    - «Почали активно допомагати ми нашим хлопцям ще у 2014 році, «освоїли» та організували плетіння маскувальних сіток безпосередньо в Політехнічному технікумі КІ СумДУ в лютому 2015, перші борщі від наших конотопських дівчат скуштували захисники донецького аеропорту… а далі – посилка за посилкою, машина за машиною, передача за передачею: продукти харчування, домашні смаколики, вітамінні суміші, засоби гігієни, медикаменти, форма, тактичні рукавички та решта потрібних і корисних речей від небайдужих мешканців міста та району. А ще тисячі оберегів – лялечок-мотанок і янголят, зроблені власноруч, з величезною любов’ю від бібліотекарів Політеху, які постійно проводять майстер-класи для конотопської малечі та всіх охочих».

Дійсно, політехівці в Конотопі були одними з перших, хто долучився до спільної шляхетної справи. Уже  другий рік вони своїми руками плетуть  Перемогу. Стрічка за стрічкою, нитка за ниточкою, вузлик за вузликом, пліч-о-пліч студенти і працівники в’яжуть сітки і маскувальні костюми для снайперів і   розвідників на передову. Вже сотні кв.метрів різних маскувальних сіток: «зима», «брудна зима», «зеленка», «весна», «літо», «осінь», сплетених руками політехівців передані в зону АТО.

«Сьогодні спакували і відправили чергову посилку нашим землякам та їхнім побратимам під Волноваху. Маскувальна сітка, домашні закрутки, макаронка, чай-кава, сушка, спеції, засоби гігієни, трохи інших речей, які полегшать, сподіваємося, побут наших хлопців, - від політехівців; смачні борщики - від нашої невтомної сушільної команди; домашні смаколики - від Олечки та Мариночки; трусєля "веселенькі" від Наталочки, які порадують хлопців; дитячі малюнки, янголята від Альонки, які зігріють наших військових теплом рідної домівки і захистять від ворожої кулі», - читати їх пости одне задоволення. Ось так легко і з великим теплом пише Тетяна Радько про серйозні речі: час і сили віддані допомозі нашим хлопцям, а через них і нашій державі.

Для участі в об'єднані немає обмежень за віком. Діти, підлітки, студенти, дорослі, пенсіонери... Наприклад, маленькі "укропчики" завітали днями до волонтерів. Синьоокі, чорноокі, жваві, непосидючі, веселі, допитливі, усміхнені, щирі - вихованці ЗОШ № 10, які виявили бажання навчитися робити обереги для наших військових. “Ми трохи розгубилися, бо надто маленькі були дітки, дехто навіть не вмів вузлика на своєму взутті без допомоги дорослих зав'язати! Але малеча була дуже уважною, старанною, зосередженою - і в нас все вийшло! Хоча всякого було! У когось клаптик або нитка не того кольору, як у сусіда! Хтось ножиці взяв і не віддає! І дорослі одразу до кожного підійти не встигали! Важко навіть сказати, хто більше втомився, - діти чи дорослі? Але результатом співпраці всі задоволені: із півсотні янголят-оберегів, зроблених маленькими дітьми власноруч і з великою любов'ю, вже незабаром полетять на передову та нагадають нашим військовим про рідну домівку і про те, що в них вірять і на них чекають вдома. Дякуємо вам, маленькі наші патріоти!” - розповідає Тетяна. Є і інші малі патріоти (малі за віком, а не за справами), які допомогають обєднанню “Я — волонтер!”.  «Чудові малюнки для наших військових передали наші маленькі патріоти з великими і небайдужими серцями - вихованці інтернату, художньої школи і ЗОШ № 10. Подивіться, скільки в цих дитячих роботах тепла і надії, що все у нас буде добре! Щиро дякуємо Галині ЮРКОВСЬКІЙ і Олені БОЯРЧУК, які оперативно відгукнулися на наше звернення, та їхнім вихованцям за небайдужість. Незабаром ці роботи волонтери Конотопщини разом з іншою допомогою від небайдужих мешканців міста та району доставлять нашим захисникам на передову», - йдеться про малят на сторінці ФБ “Я - волонтер! Волонтерське об'єднання, м. Конотоп”.

Хлопці дуже вдячні волонтерам. Коли у військових є можливість, вони приходять до волонтерів і дякують. Наприклад, одного дня завітав Ярослав – випускник Політеху, а зараз - військовослужбовець, який боронить цілісність і незалежність нашої країни на сході України. Приїхав у відпустку й одразу ж прийшов до бібліотеки, щоби подякувати за підтримку і посилочку. Небагатослівний, як і в той час, коли був студентом... Зі щирим і чистим поглядом, красномовнішим за будь-які слова... Мужній, надійний, упевнений у собі... справжній захисник. “Дякуємо тобі, Ярославчику! Надійних янголів-охоронців тобі і твоїм побратимам, усім тим, хто тримає мирне небо над нами”, - говорять волонтери.. І слова подяки знаходяться для кожного учасника і помічника об'єднання.

Адреса: вул. Садова, 39 як постійного осередку волонтерської допомоги в Конотопі добре відома всім небайдужим містянам, які «не втомилися», «не розчарувалися» і продовжують допомагати нашим військовим.

«Будемо чесними.. піднялись на допомогу не всі.. Багато хто навчився жити поруч із війною, не помічаючи війни», -  говорять волонтери, а дехто – просто втомився, розчарувався…». Але в іншої половини, у кращої половини, все по-справжньому: війна справжня, жертви справжні, співчуття справжнє і щастя від можливості допомагати теж справжнє... Саме такими, справжніми є волонтери, які допомагали і допомагають нашим військовим, доставляючи посилки і передачі на передову – підприємець Сергій Безлюдний («Мойдодир»),  надзвичайно відповідальний, порядний і скромний  («наше дело ехать и крутить баранку»), небагатослівний і надійний Володимир Пилипенко, тендітна і мужня Галочка Даниленко, усміхнено-сонячний Степан Кузь – військовий капелан. Це волонтерські родини Ілюсіних, Комасів, Динників, де всі покоління від бабусь до онуків долучилися до спільної корисної справи. Це невтомні трудівниці сушільної команди – Інна Ілюсіна, Люся Комас, Оля Бєлозор і Оля Сахно та їхні подружки-помічниці, які за цей час переробили силу-силенну овочів на смачненьки борщики, супи, рагу, і зупинятися не збираються, доки це буде потрібно: «Навіть якщо у наших хлопців на фронті буде все необхідне і за вищими світовими стандартами, що зможе замінити «матусин борщ», адже він найсмачніший?! Що зігріє й додасть сил і впевненості краще, ніж дитячий малюнок чи листівка?», - упевнені ці надзвичайні жінки. Це викладачі та бібліотекарі Політеху, які об’єднали, згуртували студентську та учнівську молодь, вихованців ДНЗ і пенсіонерів  спільною шляхетної справою – турботою про наших захисників.  Тому взимку і влітку, весною та восени, після навчання і в канікули, в будні і святкові дні небайдужі конотопці щоденно і невтомно своїми руками плетуть Перемогу, зігрівають турботою і теплом рідної домівки наших захисників – тих, хто тримає мирне небо над нами.