Відкрита Європа: Особливості євроінтеграційного курсу України

ВС 30 ноября 2018 в 12:20
Юрій БОВА очолив Тростянець ще у 2005 р., а у 2017 р. був переобраний головою Тростянецької об’єднаної територіальної громади на безальтернативних виборах. Саме так - жодна місцева організація навіть парламентських політичних партій не ризикнула висунути свого кандидата на міського голову, розуміючи, що той просто програє вибори. Також Юрій Бова часто буває в різних країнах Європи для обміну досвідом з європейськими колегами, тож знає практику європейського самоврядування.

Саме про неї, а також про реформу децентралізації в Україні ми і говорили.

r: Як ви загалом ставитесь до курсу євроінтеграції України? Яким його бачите на найближчі роки?
Юрій Бова:
Євроінтеграцію схвалюю, як мабуть більшість тих, хто побував в багатьох європейських країнах і бачив життя там зсередини, а не тільки під час поїздок туристичними маршрутами. Звісно, Європа - не казковий рай, проблем і там вистачає, але там дійсно беруться їх вирішувати і вирішують. Українську євроінтеграцію бачу як адаптацію всіх наших стандартів згідно зі стандартами Евросоюзу: військових, судових, правоохоронних, будівничих, податкових, врешті побутово-культурних. Роботи у цьому напрямку ще вкрай багато. Європейські стимули для розвитку бізнесу теж дуже відрізняються від наших. Європейські чиновники говорять, що у найближчі роки не бачать нас у ЄС, але насправді ніхто не знає, що трапиться через рік. Вони також дивляться у минуле, не враховуючи сучасні реалії. Зараз Україна наздоганяє упущені колись шанси в сфері децентралізації, ми поступово рухаємося вперед. Наприклад, подивіться на нашу армію чотири роки назад і зараз – прогрес відчутний, хоча до ідеалу ще далеко. Ремонт доріг в Україні теж зрушив із мертвої точки. Подивіться також на реформу децентралізації – у багатьох європейських країнах на подібні реформи пішли десятиліття, як от у Латвії. В Україні з її початку пройшло всього три з половиною роки, а вже маємо половину реформованих громад. Ми повинні йти своїм шляхом, а тоді побачимо, чи готові будуть нас прийняти у ЄС. Зараз починається створення фондів Євросоюзу для реформування українського житлово-комунального господарства, створення вільного ринку у цій сфері, покращення доріг. Зрозуміло, що відразу це не станеться – тільки на дороги потрібні десятки мільярдів євро, яких навіть у ЕС немає. Я думаю, що у нас все буде добре.

r: Ви наочно знайомі із європейською практикою самоврядування. Як вважаєте, чи підходить європейський досвід до українських реалій?
Ю.Б.:
Модель місцевого самоврядування, яка нині будується в Україні, їй найбільше підходить. Загалом про «європейську модель» говорити важко - щось краще працює у балтійських країнах, щось - у поляків. До речі, поляки, дивлячись на нашу систему, кажуть, що вона навіть краще, ніж у них. Наприклад, місто Жешув може попросити у міністерства регіонального розвитку частину території якоїсь сусідньої громади без урахування думки членів цієї громади і отримати її. У нас подібне неможливо. Наша модель взяла краще від європейських практик, але враховує українські особливості. Мені вона нагадує польську, яка Україні найбільш близька, бо у нас немає федеративного устрою, як у Німеччині, чи певних глибоких традицій - як у Швеції. Хоча Швеція - це країна громад, там громади вирішують майже все, тож приклад Скандинавії можна брати за ідеал. Українським громадам теж треба звикати до того, що їм будуть передавати все більше і більше повноважень – професійно-технічну освіту, медицину, соціалку повністю, ЗАГСи і паспортні столи, які мають бути інтегровані у ЦНАПи. У держави має залишитися тільки контроль.

Так, реформа триває, досі не ліквідовано обласні та райдержадміністрації, хоча у нинішніх районах, де створені ОТГ, вони вже не потрібні. Однак миттєва ліквідація держорганів без відповідної трансформації може привести до хаосу і анархії, цього не можна допускати, тим більше в стані війни. Тому треба поступово рухатися до збільшення громад, до будівництва нової системи державного контролю і допомоги громадам, а далі - до нового адміністративно-територіального устрою країни. Ті, хто досі не об’єднався, втрачають свої шанси на розвиток власної громади.

r: Наскільки легко чи важко було створити Тростянецьку громаду?
Ю.Б.:
Об’єднання відбувалося важко, бо голови навколишніх сільрад чинили шалений опір об’єднанню. Їх громади всі ці роки не розвивалися, однак у них була зарплата, певні неофіційні доходи від невитребуваних паїв, багато потрібних їм людей працювало на посадах в сільраді і т.д. Змінювати все це вони не хотіли, і, до речі, подібне ставлення багатьох сільських голів до реформи гальмує її найбільше. Тому підтримую тезу про примусове об’єднання громад в 2019 році, щоб у 2020 році вже відбулися вибори до нових громад, за нового адміністративно-територіального устрою. Крім цього спротиву, великих проблем не було – зараз проводиться багато відповідних семінарів і тренінгів, у тому числі за підтримки ЕС, доступна література та онлайн-ресурси для консультацій. Звичайно, певні дрібні проблеми були, але вони швидко були вирішені. Конфігурацію громади визначили за формульним підходом, врахували традиції, існуючу інфраструктуру. Спочатку були думки, щоб у Тростянецькому районі з’явилася одна громада, але потім у результаті консультацій вирішили, що Боромлянська громада має існувати окремо, бо її центр віддалений від Тростянця на 20 кілометрів.

r: Багато голів нових громад заявляють, що ні повноважень, ні коштів для їх виконання все ще недостатньо…
Ю.Б.:
Це не так. Я завжди кажу: бери і роби. Тим більше що держава теж допомагає. Повноважень вистачає, у тому числі в організації транспортних перевезень. Інша справа, що у процесі децентралізації було створено досить багато маленьких громад, які не мають для повноцінної роботи ні ресурсів, ні відповідних спеціалістів. Але у цих випадках треба скаржитися тільки самим на себе – не треба було створювати неспроможні громади. Зараз у їх видатках до половини коштів йде на адміністративний апарат. Втім, навіть у цій ситуації є вихід у налагодженні співпраці невеликих громад, створення спільних органів управління, спільних комунальних підприємств, бухгалтерій і т.п. Є закон про міжмуніціпальне співробітництво, просто ним треба користуватися, у тому числі - у сфері налагодження транспортних перевезень. Зібралися три-чотири громади, створили підприємство, вклали спільні кошти у придбання автобусів, погодили графік руху – нехай система працює. До чого тут держадміністрація? Звісно, це клопіт – треба реєструвати договори в міністерстві, пройти інші адмінпроцедури, легше просто сидіти і розводити руками: «А що ми можемо зробити?» Ініціативно треба діяти також у медичній сфері та інших. Ще раз повторюсь - треба брати і робити: під лежачий камінь вода не тече.

r: Вам вдалося запобігти різкому зростанню адміністративного апарату громади?
Ю.Б.:
Таких спеціалістів у громаді раніше не було, тому певна необхідність у зростанні адмінапарату є - скажімо, треба було створити відділ освіти, а у відділі обов’язково має бути керівник і хоча б один спеціаліст. Але і в подібних випадках можна оптимізувати кількість співробітників апарату, скажімо, за рахунок вже згаданого закону про міжмуніціпальне співробітництво. Саме тому Тростянецька громада витрачає на адмінвидатки 10% своїх доходів, а сусідня Боромлянська – майже 50%. Раніше у нас в міськраді було 37 співробітників, а тепер – 44.

r: Як ви ставитесь до ймовірного запровадження виборів громадою місцевих суддів, а також передання їй частини правоохоронних функцій?
Ю.Б.:
Як у більшості країн Європейського союзу, поліцію слід розділити на муніципальну і кримінальну. Кримінальна має розслідувати відповідні кримінальні та економічні злочини, а муніципальна - взяти на себе контроль за дотриманням громадського порядку. За такого розподілу керівництво муніципальної поліції може обирати громада, або на сесії ради громади, воно повинно нести відповідальність перед неюю. В Україні подібну реформу потрібно провести у найближчі два-три роки. Із судовими органами складніше, але проведення такої реформи також можливо у форматі розширення повноважень суду присяжних, створення його в кожній громаді. Тоді професійний суддя буде грати роль модератора у судовому процесі. Остаточний формат проведення подібної реформи треба теж розглянути якнайшвидше, щоб не відкладати її впровадження.

r: Як держава і Євросоюз можуть допомогти у вирішенні проблем місцевого самоврядування, зокрема у кадровій?
Ю.Б.:
Держава зараз відійшла від підготовки кадрів, у тому числі для самоврядування. Раніше, колись існувала кузня кадрів, треба було послідовно пройти по усіх щаблях, щоб стати спеціалістом чи потрапити на керівну посаду. Тож зараз за підтримки уряду можна було знову розгорнути певну систему підготовки кадрів - все необхідне в країні є. Європейський союз допомагає у перепідготовці спеціалістів вже зараз, в Україні працюють багато проектів –U-LEAD, сьогодні і вчора я читав лекції у школі децентралізації, яку організувало DESPRO. Також у цьому напрямку Асоціація об’єднаних громад України співпрацює із Шведською асоціацією муніціпалітетів. Звісно, завжди хочеться більше, бо  досвід за один день не здобувається, а у європейців він є, нам є чому повчитись.

r: Ви вже прийняли стратегію розвитку громади?
Ю.Б.:
Стратегія розвитку міста ми прийняли давно, вона діє, але тепер маємо створити новий документ для нової громади. Вирішили підійти до цього дуже зважено, не поспішаючи, залучимо європейських експертів. Зараз проводимо планування території, збираємо усю необхідну інформацію. Плануємо, що на створення і прийняття стратегії піде увесь 2019 рік. Про подробиці говорити зарано, але можу сказати, що ми будемо «підтягувати» навколишні села до рівня Тростянця, зосередимося на розвитку рекреаційно-туристичного напрямку, а також на розвитку комунальної інфраструктури. Все це потребуватиме багатьох  років роботи. Звісно, складовою стратегії стане розвиток технопарку в місті - для цього у нас є певні напрацювання.

Коштів  після створення громади стало набагато більше - до децентралізації спільний бюджет міста і сільрад, що увійшли до громади, був 40 млн грн., а зараз - 180 млн, бюджет розвитку громади також зріс у рази – до 30 млн грн.  Але якщо би  ці кошти раптом зросли втричі – ми би знайшли, куди їх витратити.  В Україні ми сьогодні на шостому місці з фінансової спроможності серед великих ОТГ України.

Проект “Відкрита Європа” фінансується Європейським Союзом. Підтримку у реалізації проекту надає громадська організація “Інститут економічних досліджень та політичних консультацій” та «Європейська правда». Матеріали в рамках даного блоку підготовлені в рамках проекту “Просування реформ в регіони” за сприяння Європейського союзу (http://ec.europa.eu/europeaid). Зміст публікацій є виключно відповідальністю їх авторів та жодним чином не відображає точку зору Європейського союзу.


59
Комментариев
0
Просмотров
1826
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.