Героїчні батьки і діди. Проект "Країна героїв". Дню Перемоги 9 Травня і початку війни присвячується.

Іван Опанасович Білошапка народився 15 вересня 1923 року в селі Василівка Сумського району тодішньої Харківської області. Його батьки були звичайними селянами; у сім’ї були ще двоє хлопчиків та троє дівчаток. Іван мав педагогічну освіту, однак недовго пропрацював викладачем, бо робота йому зовсім не подобалася.

22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна. Іван Опанасович був мобілізований до Червоної армії. Він брав участь у військових операціях. Під час бойових дій поблизу Сталінграда він разом зі своєю частиною, в якій служив, потрапив до німецького оточення. Радянські офіцери, зрозумівши свою поразку, поспіхом зникли; натомість, більшість бійців рядового складу залишилися на полі бою. Серед них був також й Іван Білошапка. З важкими боями та великими втратами радянським бійцям вдалося прорватися крізь вороже оточення. Іван Опанасович згадував, що разом з ним врятуватися вдалося також і ще одному землякові із Сумщини, проте ім’я його не збереглося. Потім їх група розділилася, щоб фашисти не змогли їх схопити. Нажаль, Івану Опанасовичу не вдалося прорватися саме до радянських частин, тому він вирішив повернутися додому - до Сум. Перейшовши лінію фронту, Іван Білошапка йшов здебільшого вночі, оминаючи ворожі патрулі та пробираючись через густі ліси. Вранці він теж переховувався у лісах, щоб не потрапити у полон. А от дістатися до Сум йому, фактично, допомогла залізнична колія, по якій він повертався у напрямку до Сум.

У 1942-1943 рр. на Сумщині панував німецький окупаційний режим. Іван деякий час переховувався у свого батька - Панаса Михайловича Білошапки. Однак невдовзі він був схоплений німецькими патрульними солдатами в селі Токарі. Німці запідозрили Івана Опанасовича у зв’язках з партизанами. Насправді ж він лише відвідував там своїх родичів. Вже згодом він згадував, що фашисти його не били, а мордували на допитах тим, що не давали спати. Тримали його у приміщенні сучасного Сумського цукрового заводу, тоді КРЗ.

Тим часом батько Івана дізнався, що з сином трапилася біда. Опанас Михайлович почав ходити до одного з поліцаїв Токарів, який був місцевим жителем і пішов на співробітництво із німецькою владою, аби врятувати родину і себе. Незабаром чи то завдяки тому, що поліцай був доброю людиною, чи німці, нарешті, повірили в те, що Іван не може бути радянським партизаном, хлопця таки випустили на волю.

Але випробування долі для Івана Білошапки на цьому не скінчилися. Фашисти розпочали масово вивозити українців на примусові роботи до Німеччини. Одного разу, коли Іван проходив по вул. Фрунзе, його схопили німецькі солдати, а потім вкинули до переповненого вагону на Сумській залізничній станції. Їхали вони через Чехословаччину. Далі Іван Білошапка потрапив на роботу до одного із заводів всесвітньо відомої марки автомобілів "Mercedes-Benz" під Штутгартом. Їхній начальник цеху, за спогадами Івана Білошапки, був непоганою людиною.

Вже ближче до кінця війни І. Білошапку разом з усіма іншими робітниками звільнили французькі війська Шарля де Голля. Іван Опанасович згадував, що американські війська їм навіть скидали з літаків їжу.

Звільнившись з полону, Іван знову потрапив на військову службу до Червоної Армії. Через те, що він був полоненим у німців, його вважали "зрадником Батьківщини". Він розповідав, що коли його допитували в НКВД, то декілька разів слідчий навіть приставляв йому до скроні пістолета з погрозами, щоб "зрадник" розповів всю правду про його "допомогу" німцям. Але на щастя, незабаром Івана відпустили та направили служити на Схід СРСР. Щоправда, звання учасника Великої Вітчизняної війни йому пізніше так і не дали. Та найголовнішим для Івана тоді було те, що він залишився живим.

Після закінчення війни він повернувся до Сум, потім працював на будівництві доріг та будинків у Західній Україні, кочегаром на Сумській суконній фабриці "Червоний текстильник", яка зараз вже зруйнована. Незадовго до смерті Іванові Опанасовичу Білошапці вдалося довести, що він був остарбайтером в Німеччині. Але поновлювати історичну справедливість у тому, що він був учасником війни він так і не схотів.
Помер Іван Опанасович Білошапка 9 лютого 2007 року у місті Суми.