Героїчні батьки і діди. Проект "Країна героїв". Дню Перемоги 9 Травня і початку війни присвячується.

Іван Якович Карнаушенко народився 1916 року в родині селян, у селі Локня Сумського району. Із відзнакою закінчив Юнаківську середню школу, а потім - педагогічні курси в м. Херсоні. З 1932 року працював учителем І-IV класів Басівської семирічної школи. А з 1939 року він був завідуючим Сіннівської початкової школи.

У листопаді 1939 року був призваний до лав Радянської армії. Вже у лютому 1941р. закінчив військово-політичне училище, після чого був направлений до Прибалтійського військового округу (м. Каунас, тоді Литовської РСР), де проходив службу до червня 1941 року.

22 червня 1941 року ропочалася Велика Вітчизяна війна…

Іван Якович разом зі своєю частиною вступив у жорстокі бої з німецько-фашистськими військами на Північно-Західному фронті.

14 жовтня 1941 року в одному з боїв був тяжко поранений і залишився в оточенні у м. Калінін. Незабаром госпіталь, де він знаходився, захопили німці. Іван Якович згадував, що німці розстріляли всіх солдатів, які не могли самостійно рухатися. На щастя, тоді він вже майже одужав, тому був схоплений німцями в полон. Незабаром усіх полонених німецькі солдати зібрали в колону та повели пішою ходою до концтабору, що знаходився у м. Ржеві. Однак Івану вдалося втекти через три дні. Він згадував, що коли їх вже майже довели до воріт табору, він кинутися у натовп і люди відразу ж його прикрили… Опам’ятався він лише на іншій вулиці.

Більше місяця Іван Карнаушенко жив у лісах та рухався по дорогах, розшукуючи радянські війська.

На початку 1942 року потрапив у с. Басівка, де на той час мешкали батьки моєї прабабусі Анастасії Марківни. Близько року переховувався у родичів, працюючи в їхньому домашньому господарстві.

У березні 1943 року село було звільнене радянськими військами. Іван Якович знову вирушив на фронт у складі частини Воронізького фронту. Згодом він брав участь у боях у складі 1-го та 4-го Українського фронтів. За цей час він бачив багато жахіть, а найбільше його вразила така подія. Одного разу Іван Якович разом зі своєю частиною, коли міняли диспозицію, побачили молодого солдата на коні, в якого була відірвана рука. Однак той лише співав якусь військову пісню і наче не помічав свого каліцтва. Карнаушенку та його друзям стало моторошно, але й водночас цей хлопчина вселив у солдатів впевненість, що ворога треба неодмінно перемогти, щоб більше таке жахіття не повторилося…

Закінчив війну Іван Якович у Празі 1945 року. Він пригадував, що пражани були готові носити на руках кожного радянського солдата, а день звільнення Праги був святом як і для радянських вояків, так і для місцевих жителів міста.

Був демобілізований з лав Радянської Армії у листопаді 1945 року.

За участь у багатьох боях Іван Якович Карнаушенко був нагороджений Орденом Червоної Зірки, двома медалями «За відвагу» і «За перемогу над Німеччиною».

Після закінчення війни працював учителем початкових класів, потім – директором Штепівської середньої школи. У 1960-их роках Іван Якович займався літературною справою: збирав історичний матеріал про Штепівську битву для книги «Історія Штепівської битви», яку написав за завданням Лебединського райкому партії.

Помер Іван Якович Карнаушенко у 1976 році, у селі Штепівка. Його пам’ятає не одне покоління місцевих жителів, завжди згадують про нього теплими словами. Пам’ять про Івана Яковича назавжди залишиться в серцях його рідних , близьких, односельчан.