***
Не зважай, не печалься, що осінь пішла,
і в минуле  твоє –  намальовані двері.
Подивись, як торкнулись віконного скла
у смиреннім падінні сніжинки химерні.

Це вже грудень. І це - лиш початок зими.
Перший сніг – наче в юності перше кохання.
Диво те відчувала. Ти мріяла ним.
Та для когось майнула тендітною ланню.

Той, кому ти зустрілась такою, тебе
пам’ятає,  напевно: є мить-фотоспалах.
І спадає сніжинками світло з небес!
І заповнює простір, де часу так мало!

04.12.2019.

Автор вірша та фото Надія Позняк