***
Розхристана, в сорочці білій-білій
здригаючись, заламуючи руки,
шаленим кроком та нервовим рухом
зима терзала душу власну в тілі.

Немов кістки відьмацькі, торохтіли
шибки, гілля, паркани, — як до згуби!
Зима сміялась! Вишкір білозубий
здававсь безумним, здався навіть хтивим!

Потворна дійсність била аж по ребрах
несамовито — тінь середньовіччя!
Штовхала в спину, рвалась до обличчя —
зима не дозволяла йти до тебе.

Автор вірша та фото Надія Позняк