"господа" по ту сторону Хутора Михайлівського

Господин Медуница. Да срать хотели и на Береста, и на Кантарию, и на Егорова. Берест флаг не вешал, он рукоодил этой группой, будучи "комунякой", будучи политруком батальона (комиссар по старому), которых вы на дух не перевариваете. И вы прекрасно знаете почему ему не дали Героя после войны.
Вы хотя бы историю бы читали.
Вы просто используете это имя в своих интересах и все.

Егеж:) А після отримання відповіді закатувати та покарати за те, що до червоної "ганчірки" не додав шляхетного чогного кольору.
Не все у житті визначається нормативними актами - є ще й традиції та відповідна шана. Прапору, якого Берест вивісив над Рейстагом, на всіх не вистачить, тому й вивішують аналог. На якому не намальовані комуністичні символи.

До речі, вже 100 днів минуло. Пора спитати, що він зробив, крім того, що червону ганчірку вивісив. Чи відбулося "покращення життя вже сьогодні" в архівній справі???

та немає значення хто провокатор депутат чи тіпа дирик архіва Шо те шо те червона сволота.Совок. Отстой, як говорять нині підлітки і Ганна Герман.

ОПЕРАЦІЯ ПРОВОКАЦІЯ

Прийнятий Верховною Радою закон про обов'язковість вивішування червоних прапорів поряд із державним, під час святкування Дня Перемоги, викликав неоднозначну реакцію в українському суспільстві. Із самого початку було зрозуміло, що його буде негативно сприйнято в більшості областей України, особливо – у Західній її частині.
Автори цього законопроекту не могли не усвідомлювати наслідки його прийняття. Вони не могли не розуміти, що законопроект носить провокаційний характер і може дестабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в країні.
Але, незважаючи на це, провладна більшість все-таки прийняла цей закон.
Яку мету переслідували народні депутати?
Припустимо, що парламентська більшість штучно створила проблему, щоб відвернути увагу суспільства від соціально-економічних проблем, з якими не може впоратись нинішній уряд.
Тоді це свідчить лише про примітивність мислення владної команди. Хоча звинувачувати в політичній недалекоглядності людей із таким політичним і життєвим досвідом, який є в представників нинішньої влади, досить проблематично.
Вони не можуть не розуміти, що в умовах соціально-політичної нестабільності дуже небезпечно грати на почуттях людей. Це матиме непередбачувані наслідки.
Начебто політична нестабільність у країні аж ніяк не вигідна нинішній владі.
Тож навіщо провладна парламентська більшість голосувала за такий закон?
Юристи кажуть, що якщо злочинець не залишив на місці злочину ніяких слідів, то його пошук потрібно починати із відповіді на питання "кому це було вигідно?"
Цей метод доцільно використати й у нашому випадку.
У зв'язку із цим напрошується досить проста відповідь:
Створення соціально-політичної напруги в українському суспільстві вигідне лише тим силам, які не хочуть бачити Україну сильною й незалежною державою.
Очевидно, що країна, яка потерпає від внутрішніх конфліктів є досить легкою здобиччю для її зовнішніх ворогів.
Саме тому спецслужби іноземних держав, не зовсім дружніх по відношенню до України, працюють над тим, щоб підігрівати такі конфлікти.
Їхні методи роботи досить відомі. Для ведення підривної діяльності, використовуються й соціально-економічні, і політичні, і релігійні чинники. Задіються великі гроші й агентура.
Якщо агенти іноземної розвідки діють поза межами органів державної влади, то боротися з ними досить легко. Контррозвідка має у своєму арсеналі достатньо засобів, щоб припинити протиправну діяльність будь-якої організації на території своєї країни.
Більше проблем виникає тоді, коли агенти впливу проникають до органів державної влади. Особливу небезпеку становлять члени парламенту, які є агентами впливу іноземної держави, і займаються підривною діяльністю на законодавчому рівні.
Внутрішньополітична нестабільність в Україні не вигідна ні президенту, ні призначеному ним уряду. Нинішня опозиція є занадто слабкою й дезорганізованою – і тому, навіть при бажанні, не здатна на організацію подібних акцій. Залишається лише зовнішній фактор.
Тоді чиї інтереси в законодавчому органі України представляє нинішня парламентська більшість?
Очевидно, що той хто бажає добра своєму народу, ніколи не буде голосувати за закон, який може спровокувати досить серйозне протистояння всередині країни, яке в кінцевому результаті може потягнути за собою людські жертви й призвести до розколу країни і втрати державного суверенітету.
Сьогодні можна стверджувати, що той хто залишився в тіні, але був справжнім ініціатором прийняття парламентом цього провокаційного закону, частково досяг поставленої мети.
Дев'ятого травня у Львові відбулось фізичне зіткнення між членами праворадикального об'єднання "Свобода" і представниками деяких проросійських шовіністичних організацій, які прибули з Півдня України. У результаті, на Заході ще більше впала довіра і до парламенту, і до всієї нинішньої влади. Зрозуміло, що це аж ніяк не сприяє української державності. Якщо уряд не може опертись на підтримку власного народу, з ним набагато легше, шляхом шантажу, "домовлятись".
І тому нічого дивуватись тому, що вищі посадові особи держави підписують кабальні для України угоди, а так звані "народні обранці" їх ратифікують. Іноземні спецслужби створюють для цього відповідні умови, а наша рідна Служба безпеки не здатна їм протистояти.
Той факт, що досить велика кількість народних депутатів України займаються підривною діяльністю, діє всупереч інтересам українського народу – є очевидним.
Виправити ситуацію можна лише через проведення нових парламентських виборів. І провести ці вибори потрібно якомога скоріше.
Затягування цього процесу буде лише поглиблювати кризу, що може призвести до настання невідворотних наслідків.

А чи не скаже пан дерслужбовець, яким нормативним актом окреслено поняття "прапор перемоги"?

Як і належить держслужбовцю, а не митцю з амбіціями "відомого історика", голова архіву вивісив до Дня Перемоги її символ - червоний прапор. Від чого він мав "накласти в штани"? Чи не від тих незгодних, що провели своє камерне пікетування? Та це не привід, панове. Крім того, констатуюча новина у газеті "Факти" - це зовсім не резонанс та не підстава. Підстава була б, аби Артюх раптом, почав би розстрілювати пікетувальників або відпрацьовувати на них прийоми кунг-фу. Але цього не трапилось та окрім "Фактів" ніхто цим не переймався. Бо поновлення на роботі Іванущенка цікавить тільки Іванущенка. Резонанс біля цього ну дуже перебільшений!