У цьому виданні від 22 лютого були представлені матеріали як національного характеру, так і новини по області, підготовлені партійцями «Батьківщини». Був тут на останній сторінці і матеріал про Недригайлівський район під назвою «А в Недригайлові вкрали завод», який ми даємо без скорочень:
«Більшість жителів Недригайлова та його гості пам’ятають, що в нашому селищі колись працював консервний завод. У свій час там мали роботу сотні жителів селища Недригайлів та ближніх сіл, а продукція продавалась по всьому Радянському Союзу. Але все це в минулому. Ще рік чи два тому всі приміщення були цілими. Помаранчева влада зуміла зберегти завод, хоч як не звинувачували її в розвалі держави. Деякий час назад там навіть на частині території, в приміщенні колишнього складу, було збудовано сирцех, який успішно працює і по цей час.
Та ось прийшли до влади ті, що обіцяли «покращення вже сьогодні». За рік від заводу залишились лише тріски. На скільки відомо завод був акціонерним товариством. Цікаво, чи давали дозвіл акціонери на знищення свого майна? Чи знала про знищення заводу місцева влада? А де були правоохоронні органи? Від колишнього флагмана промисловості Недригайлівщини залишилась лише купа сміття та каміння. А місцеві жителі подейкують, що завод працював навіть під час окупації фашистами.
Так, як, назвати тих, хто обіцяв «покращення життя вже сьогодні», а після себе залишає одні руїни? Подивіться, на фото результат дій нинішньої керівної команди району. Мабуть таке чекає весь район, якщо ці хлопці і далі будуть при владі.
Петро КОРЕНЕВ смт Недригайлів».
Коли прочитав – то аж дух перехопило, адже по суті цей матеріал - справжній «брєд сумашедшего»! Хоча, звичайно, тим людям, які не знайомі з історією Недригайлівського району, така інформація може здатися і правдивою. Тому спробуємо розставити, так би мовити, всі крапки над «і», щоб наступного разу бютівці більше не поширювали таку брехню.
По-перше, цей завод ніякі «помаранчеві» не зберігали. Пам’ятаю, в 2006 році я працював в управлінні економіки Недригайлівської РДА. Після візиту Ющенка до Недригалова у 2006 році (це тоді, коли він завітав до нового палатного корпусу Недригайлівської ЦРЛ, за часів головування В.П.Петльованого), до нас в управління переадресували листа, написаного самому Президенту В.А.Ющенку. Цей лист являв собою зім’ятий клапоть паперу, де не дуже каліграфічним почерком громадяни просили Ющенка допомогти відродити овочесушильний завод і заодно чомусь якийсь фарфоровий завод у Харківській області. Очевидно, цей папірець під час візиту просто засунули до кишені Президента якісь його земляки – бо будь-кого тоді до нього не підпускали. Далі Ющенко, приїхавши до Києва, а може, і раніше, покопирсавшись у своїх кишенях і знайшовши папірець, передав у відповідну службу по роботі зі зверненнями громадян. Та служба з його Адміністрації, а тоді Секретаріату Президента, переправила листа до нас в область, де він потрапив до першого тоді заступника губернатора, ще одного нашого «великого» земляка з Хоружівки В.І.Сапсая. Володимир Іванович також вникати довго не став (якщо взагалі у щось там вникав) і переправив цю писанину в нашу райдержадміністрацію, а там уже лист дістався мені як «головному будівничому заводів», а по суті найменшому спеціалісту з найменшими повноваженнями… Логічно, що щось удіяти у тій ситуації саме з мого боку просто було не можливо, а тому була написана звичайна відписка, на тому завод і поховали…
У цій історії вражає жахлива цинічність, з якою «помаранчевий» Ющенко поставився до прохання своїх земляків. Навряд чи він не був у курсі щодо жахливого стану консервного заводу. Просто «важко» йому було підняти телефон, дати відповідну команду і дійсно подарувати надію недригайлівцям, відродивши підприємство, про що він, до речі, обіцяв під час президентських виборів 2004 року. Іншої причини, чому Ющенко, маючи такі колосальні можливості, проігнорував прохання земляків, навіть уявити складно! Окрім того, невже він не зрозумів, що якщо людина звертається аж до нього, то, очевидно, вона уже втратила надію, що місцеві Сапсаї та Петльовані зможуть щось вдіяти в цьому напрямку. Навіщо він давав можливість своїй службі по роботі зі зверненнями громадян відфутболити таке важливе для району прохання аж до нещасного спеціаліста в Недригайлові, де воно зрештою опинилося і «поховалося» назавжди?
Та повернемося до бютівців і їхньої газети. Останнім керівником Недригайлівського консервного заводу, який допустив його зупинку та знищення, був нині керуючий Недригайлівським відділенням «Брокбізнесбанку» О.П.Шевченко (згодом він передав збанкрутіле підприємство в управління своєму братові). Як не дивно, але на останніх виборах саме ця людина прагнула представляти наш виборчий округ, угадайте від якої політичної сили… - правильно, від «Батьківщини»! При цьому, докерувавшись заводом, так би мовити, до останньої залізяки, Олександр Петрович не забув приватизувати для себе і кілька приміщень, де сьогодні обладнав кафе, яке назвав, очевидно, на честь самого себе «У Петровича» та добудував біля нього сауну. То виходить, що самі ж представники БЮТу спочатку розвалили завод, а потім ще й про це пишуть! Ну хіба це не «брєд сумашедшего»? Причому тут, якщо вже на те пішло, діюча влада?
Хоча, як це не парадоксально, саме діюча влада в недалекому майбутньому зможе відновити підприємство. Адже, враховуючи активність інвестора Г.А.Свірського і його починання в сфері овочівництва, можна цілком припустити, що після добудови відповідних овочесховищ та зрошувальної системи, наступним кроком Геннадія Анатолійовича стане будівництво переробного заводу і цілком можливо, що на базі колишнього консервного.
А ще на Недригайлівщині в селі Коровинцях (батьківщині іншого губернатора Миколи Лаврика, який також палець об палець не вдарив для економічної розбудови своєї батьківщини) сьогодні вже почато ремонт приміщення під облаштування швейної фабрики на 200 робочих місць, яка створюється за ініціативи депутата обласної ради Олександра Саєнка.
Тому давайте називати речі своїми іменами: розвалили, так і пишіть, що самі розвалили, а якщо щось побудуєте, то пишіть, що побудували. Хоча останнім часом бютівці більше говорять, ніж реально щось роблять. А шкода, від другого толку для простих громадян було б набагато більше!