20 травня відбулася чергова сесія Недригайлівської районної ради, яка була вкрай насиченою та доленосною для району. Серед 28 питань хотілося б виділити одне, яке стосувалося закриття шкіл, а також розглянути заяву депутатів-комуністів. Почну з останнього, адже депутат-комуніст Лисенко ще перед початком розгляду порядку денного оприлюднив заяву депутатів Недригайлівської районної ради від Комуністичної партії України, в якій говорилося:
«Ми, депутати-комуністи районної ради, висловлюємо рішучий протест проти злочинних дій фашистських молодиків ВО «Свобода» та інших екстремістських організацій під час святкування Дня Перемоги у м. Львові 9 травня 2011 р.
Оскаженілі націоналісти застосовували побиття, приниження, образи, брудні провокації проти сивочолих ветеранів Великої Вітчизняної війни та всіх тих, хто прийшов вшанувати в цей день пам’ять загиблих солдат. Людей, які пережили страхіття війни, позбавили можливості покласти квіти своїм загиблим побратимам на Пагорб Слави, тим, хто приніс львів’янам Перемогу. Ганебні події у Львові обурили і потрясли громадськість, ветеранів Великої Вітчизняної війни, не тільки України, завдали їм образи, яку не можна вибачити.
Як можна принизити і образити людей, які пережили страхіття війни!? Ми, депутати-комуністи Недригайлівської районної ради, просимо всіх здравомислячих людей виявити свій гнів і обурення щодо дій націонал-екстремістів м. Львова і звертаємося до Президента України з вимогою заборонити діяльність ВО «Свобода» та інших націонал-екстремістських організацій, які постійно порушують Конституцію та Закони України, насаджають ідеологію неофашизму, розпалюють міжнаціональну ворожнечу, цим самим дискредитують Україну в очах світової громадськості. Закликаємо всі прогресивні сили об’єднатися і зупинити фашизм в Україні!».
Прочитавши ці маразми, я вирішив висвітлити іншу думку на події у Львові 9 травня, тим паче я, мабуть, єдиний недригайлівець хто у цей час був безпосередньо в цьому місті. Так от, на травневі свята ми з друзями їздили відпочивати в Західну Україну. Побували в багатьох місцях, і останнім у нашій подорожі стало місто Лева, до якого ми потрапили зранку 9 травня. Ще на під’їзді до цього міста нас зупинили даішники, які перевірили наш мікроавтобус на наявність різного роду провокаторів. Пересвідчившись, що ми звичайні туристи, нас відпустили, підказавши при цьому подальшу дорогу до центру Львова.
Отак ми опинилися у самому місті. Спочатку відвідали славнозвісний ресторан «Криївка», де на вході стоїть вояка з автоматом у формі УПА і вимагає сказати пароль «Слава Україні». Сам заклад нам дуже сподобався – прекрасне ставлення, чудова кухня, унікальне оформлення інтер’єру, якому позаздрить не один музей. Персонал з радістю розповість про історію Української повстанської армії, музика звучить виключно українська. Складається враження, що ці люди надзвичайно люблять і поважають свою історію. Так, у них, як і в нас, є свої герої, але перш за все вони ідентифікують себе як українці, як частинка нашої держави і аж ніяким чином не ображають Донецьк, Київ чи Одесу, нав’язуючи свою ідеологію.
Перебуваючи у самому центрі Львова, ми ніяк не могли помітити мітингів, тому я вирішив спитати у перехожого, що стояв на зупинці, про святкування 9 травня. Відповідь мене вразила – літній чоловік із сумом сказав: «А чому ми маємо святкувати це свято, коли після війни всю мою родину радянська влада відправила до Сибіру? Що ми їм такого зробили, щоб нас отак просто взяли і відлучили від батьківщини, від домівки, від наших близьких і знайомих?» Одразу відчувалося, що ця людина і сьогодні добре пам’ятає свою історію і так і не змирилася із тим безчинством, яке робила радянська влада щодо цих свободолюбивих людей.
Після слів цього чоловіка мені згадалася історія моєї родини, коли за відмову вступати до колгоспу у 1931 році вже через годину до нашої хати пришли червоноармійці. Оскільки родина ніяк не хотіла виходити із власної хати, один із вояк узяв мого діда Даниленка Василя Денисовича, якому тоді було тільки рік і… викинув у вікно на сніг. Після такого родина просто змушена була покинути власну домівку. Отак радянська влада залишила мою родину серед зими без житла, без городини, яку ми чесно самі садили і збирали, без худоби, без усього. І що саме цікаве – ми навіть не були куркулями, просто відмовилися записуватися до колгоспу…
Але ми пробачили радянську владу. Ми пробачили, і пішли воювати на війну, під час якої загинув мій прадід та брат мого діда. Ми пробачили, хоча сьогодні я розумію, що, мабуть, цього робити і не варто було. Ми просто «жалкі людішкі», бидло, над яким знущаються, відбирають останнє, а воно все одно йде і голосує за них – своїх панів. Ну хіба не бидло?!
Коли перетинаєш кордон Тернопільської області, то наче справді потрапляєш у Європу. Рівень життя в Західній Україні на порядок вище, ніж у нас. А тому, коли хтось із східняків говорить про те, що, мовляв, Донбас годує Захід, то він або тупо наївний, або взагалі не розбирається в економіці. Там, на заході, люди звикли надіятися тільки на себе, там кожен займається своєю справою. Там не має олігархів на відміну від Донбасу, де всю економіку контролюють кілька панів, які обібрали простих смертних до нитки, а ті ще йдуть і голосують за них… На заході люди більш привітніші, багатші, порядніші, ходять до церкви, живуть дійсно по-Божому, в злагоді із собою та суспільством. І коли до них приїжджають комуністичні провокатори плювати їм прямо в обличчя, паплюжачи їхню історію і культуру, а потім ще і називають їх фашистами, у мене виникає цілком логічне запитання: а як тоді після всього цього назвати вас, панове комуністи? Чому, коли росіяни говорять про Росію для росіян – то це патріотизм, а коли українці хочуть бути самостійними – то комуністи за гроші росіян кричать, що це вже фашизм? Чому ви, недригайлівські комуністи, не бувши у Львові 9 травня і не бачачи всіх подій, що там відбувалися, виступаєте на центральній районній трибуні з такими заявами? Чому львів`яни вважають себе українцями, розмовляють українською і люблять всю Україну, а ви називаєте всіх українців західної України неофашистами, розмовляєте російською і підриваєте основи нашої державності? Чому ви говорите про рівність і захист трудящих, а самі при цьому їздите на авто за мільйони гривень, живете на державних дачах, харчуєтеся в кращих ресторанах і носите одяг та аксесуари від найдорожчих світових брендів? Невже рік тому хтось вам забороняв пройтися з червоними прапорами під час параду 9 травня? Навіщо було робити таку грандіозну провокацію, щоб уся наша держава затріщала по всіх швах? Невже вам це вигідно?.. І таких запитань, повірте, безліч. Та який сенс усе це перелічувати, якщо все одно ми бидло і висновків все одно не зробимо… Бо ми не маємо принципів, не маємо волі і зрештою не любимо своєї держави, інакше б не посміли називати її значну частину фашистами!!!
І останнє. 9 травня комуністичні провокатори, йдучи по Львову скандували: «Львов – параша, побєда – наша!». А як би ви, шановні читачі, поступили з тим, хто так би само сказав про вашу рідну батьківщину, ваше рідне місто?