При цьому ці люди постійно намагаються вказати нам що і як потрібно робити, нав’язуючи таким чином єдино-правильну їхню думку. Але погодьтеся, навряд чи хтось чужий буде переживати за нас із вами і тим більше діяти в наших інтересах. Чи то будуть «брати» росіяни, чи демократи-європейці – всі вони розглядають Україну, як певний плацдарм, який бажано не випустити з-під свого впливу або хоча б лишити його в нейтралітеті, продовжуючи й надалі вести на ньому свої, а не наші, політичні баталії у боротьбі за світове лідерство.
Але не тільки світові гравці ведуть свої інформаційні кампанії через наші ЗМІ. Останнім часом стала дуже помітною інформаційна війна між головними політичними угрупуваннями в середині правлячої Партії регіонів. З цього приводу варто навести приклад нещодавньої статі в газеті «Сегодня», яка належить холдингу Рената Ахметова СКМ, де було сказано про те, що президент України Віктор Янукович почав провадити персональну кадрову політику, призначаючи на ключові пости винятково своїх людей, які не мають відношення до жодного з політичних угрупувань. У контексті цього автором статті були наведені призначення голови Національного Банку України Сергія Арбузова, нового міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка, голови податкової інспекції Олександра Клименка.
Дуже дивна публікація, адже до цього політичне угрупування Ахметова-Колеснікова скоріше б намагалося поставити на ці посади своїх людей – а тут наче якась капітуляція. Можна вже припустити, що хоча на сьогодні дане політичне угрупування і контролює більшість ресурсів нашої держави, в стратегічній перспективі буде змушене поступитися Хорошковському-Фірташу-Льовочкіну, що вони вже по суті починають робити. Причому друком вищезгаданої статті в передовому своєму виданні інформаційні стратеги Ахметова намагаються підбити Віктора Януковича хоча б вчиняти так і надалі, аби тільки не допустити заміну своїх людей на прибічників політичного угрупування Хорошковського-Льовочкіна-Фірташа. Для Ахметова-Колеснікова – це був би найгірший варіант, тому вони і вітають рішення президента ставити на посади, які колись належали їхнім людям, людей незаангажованих політичними інтригами і вірними тільки президенту. Але, зрештою, повторюсь, це все одно капітуляція, оскільки посади втрачають саме Ахметов із Колесніковим, а не Хорошковський, Льовочкін та Фірташ.
Окрім того на медійному ринку України цікава з точки зору внутрішніх інформаційних протистоянь телепрограма «Гроші», яка транслюється телеканалом «1+1». Практично в кожній цій програмі є критика щодо підготовки до «Євро-2012» і, в першу чергу, в цьому контексті висвітлюється діяльність віце-прем’єра Бориса Колеснікова. «1+1» і раніше дозволяв собі невеличкі випади в бік донецьких і особливо Колеснікова, але тепер вони мають системний характер, і, можна припустити, що будуть продовжуватися і надалі. Зрештою «1+1» уже нанесла своїми саркастичними сюжетами певну кровну образу Колеснікову, а тому йому нічого не лишається як продовжувати боротьбу, посягаючи на бізнес Коломойського. Хоча, враховуючи обмеженість інформаційних ресурсів як Ахметова так і Колеснікова та світові зв’язки Коломойського, скоріше за все, серйозної протидії (в інформаційному плані точно) власнику «1+1» вони не зможуть чинити – просто нічим. У цьому контексті можна додати те, що рівень інформаційних стратегів Ахметова настільки низький, що навіть на сайті компанії СКМ на сторінці директора з розвитку медійного бізнесу допущено 25 помилок в 14 реченнях. І це тільки в українському варіанті. Звичайно - не смертельно, але одна з найбільших компаній світу могла б дозволити собі найняти відповідних фахівців.
Та все це стосується внутрішніх політичних інформаційних війн, які, по-суті, є у кожній країні. Інша справа, втручання сторонніх держав.
Уявімо собі ситуацію, коли б Віктор Янукович почав критикувати федерального президента Німеччини Крістіана Вульфа чи польського президента Броніслава Комаровського за їх внутрішню політику? Як би це виглядало? І справа тут не в тому, що Януковичу мало до того діла – у нас також є експерти, які б нарадили йому що з цього приводу треба говорити… Суть питання в іншому – ми просто не втручаємося в їхній інформаційний простір, звикши працювати у своєму. Саме такою нашою добропорядністю і користаються більшість наших сусідів і не тільки, намагаючись через наші ЗМІ провадити свою інформаційну політику. Більш того, багато наших ЗМІ взагалі функціонують за їхні кошти, а деякі і належать повністю. Звичайно, це значно спрощує висвітлення закордонних інформаційних меседжів, які потім активно з посиланням на першоджерело підхоплюють інші видання.
Інша справа із захистом наших інтересів за кордоном – вони відсутні і нам лишається надіятися лише на українську дипломатію, яка, враховуючи ресурси держави, не може конкурувати з провідними гравцями світу. Проте, ми могли б спробувати протистояти іноземцям хоча б в інформаційному плані і якщо на території Росії така можливість практично відсутня, то в Європу на цьому поприщі ми могли б непогано потіснити, значно зменшивши їх тиск на нашу державу.
Одним з головних досягнень європейців у сфері суспільних відносин є таке поняття як демократія. Суспільна думка в країнах Заходу має вирішальне значення (чого, на жаль, не можна сказати про Україну). Саме демократія в контексті інформаційних війн і є тим слабким місцем європейських політиків.
Для прикладу візьмемо ту ж справу Тимошенко. Європейські політики запросто можуть висловлювати свої думки, не боячись суспільного осуду, який просто не може виникнути, оскільки в самій Європі Тимошенко показують як політичного в’язня, а українського президента Віктора Януковича – як головного ката в державі. Інших думок європейські ЗМІ не висловлюють. І справа тут не в заангажованості їхніх преси і телебачення, а тому, що Україна для європейців (маються на увазі люди за межами політики) не така вже і серйозна тема, щоб ретельно в ній розбиратися.
Виходом із такої ситуації для українських політиків може стати потік замовної інформації, який би показав європейській аудиторії й інший бік справи. Наприклад, у замовних публікаціях можна було б висвітлити результати аудиторської перевірки уряду Тимошенко іноземними компаніями Trout Cacheris, PLLC (Вашингтон, США), які зробили це на замовлення уряду України. Таким даним європейці просто змушені будуть повірити. А відтак, оскільки факт корумпованості уряду Тимошенко доведено самими американцями (якщо потрібно, то можна ще і кілька європейських аудиторських фірм залучити), а масштаби діяльності корумпованих чиновників виходять далеко за межі держави, то кожну публікацію чи телесюжет можна закінчувати цілком резонним запитання: «Що такого «гарного» зробила Тимошенко для того чи іншого політика з Європи, якщо вони її сьогодні так палко захищають, вимагаючи випустити на волю?»
Після такої інформаційної компанії нашу державу, по-перше, почали б побоюватися і в подальшому значно стримувати свої висловлювання на нашу адресу, а по-друге, у нас би з’явився серйозний козир у веденні міжнародних переговорів і, втретє, Україна, нарешті перестала б бути «дівкою», яку ганяють всі кому не лінь, ми б стали справжньою сильною гордою державою, яка здатна за себе постояти.
Аналогічні інформаційні прийоми можна застосовувати й в інших болючих для України питаннях, як то введення змішаної виборчої системи, підвищення тарифів на комунальні послуги, вибивання субсидій на будівництво чорнобильського саркофагу тощо.
Зрештою, якщо дипломатія не може виконати свої функції і донести позицію держави до відповідної аудиторії (цікаво, скільки в цьому контексті українських послів в європейських країнах хоча б спробувати зв’язатися із тими ЗМІ, які висвітлюють ситуацію в Україні, і висвітлити офіційну думку Києва), то цим мають займатися інші спеціалісти, які, хочеться вірити, в нашій державі є.