Як святкують перемогу над одним з двох людиноненависницьких режимів у столиці Об’єднаного Королівства? Так, як  майже в усіх країнах  антигітлерівської коаліції – 8 травня. День капітуляції Німеччини, тобто юридичне припинення війни і вважається її закінченням. «Що тут не ясно?» - як сказав би класик...
Чого немає в них у цей день?  Рознарядок, обов’язковості, заклинань, пропаганди і, звичайно, кумача... Тобто, взагалі ніяких прапорів у руках. Державні – скрізь. Але... не більше, ніж у звичайні дні. Свято відбувається, проте саме як свято, воно нікого не вибиває з ритму вихідного дня.
Друга риса – мабуть англійці схильні героїзм і заслуги швидше узагальнювати, аніж персоніфікувати. Зранку не помічалось якоїсь особливої уваги ні до пам’ятників Черчілю, ні Монтгомері, або як його тут називають – Monty. Кудись відсторонено вбік дивився з постаменту майстер стратегії Аланбрук. Глянувши уважніше, я згадав, яке ще сьогодні свято, крім перемоги. Бо дивився він у бік жінок. Ні, не справжніх – кам’яних. І не жінок, насправді, а їх одягу. Бо душі тих реальних жінок ІІ Світової назавжди відлетіли у небо. Їм ніколи вже не святкувати День Матері... Біля підніжжя цього зворушливого пам’ятника в усі дні лежить вінок маку. Як і біля поряд розташованого монумента з лаконічним написом: «The Glorious dead»- «Загиблим героям». Обабіч нього увесь рік стоять прапори родів королівських військ.
А ще: британці не виділяють ІІ Світову війну в окремий культ. Для них історично вартісно все, що слугувало згуртуванню нації, зміцненню держави і утвердженню, як би ми сказали, «англійства». Особливо помітна увага до І Світової війни. (про пам’ятники тієї епохи – в наступних репортажах). А вшанування перемоги над гітлеризмом відбувалося біля монумента королівським артилеристам І і ІІ Світової. І першим прийшов...Солдат. Він поставив на місце відкинутий вітром вінок маку і деякий час стояв, схиливши голову. Побачивши на ньому нагороди я попросив дозволу сфотографувати.
Як же вони йшли!... З гордістю, гідністю, піднесенням і якимось, непритаманним нам спокоєм... Чота королівських гвардійців у традиційних ведмежих шапках виконувала роль оркестру. А за ними, я так зрозумів, ветерани різних воєн. Напрасовані. Чисті і урочисті. Хвилина мовчання. Гімн. І жодних промов, обіцянок і клятв. Все майже як у нас. Майже...
 
Геннадій Іванущенко, член Вченої ради
Центру досліджень визвольного руху
Лондон. 8 травня 2011 р.