„КРАЙ ПАРТИЗАНСЬКОЇ СЛАВИ” У СВІТЛІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ 20–30-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

„ – Дозвольте, пане старший, чи товариш,

вибачте, не знаю як Вас називати, поспитати,

якої саме Ви банди будете та яка Ваша плятформа?”

(Михайло Крат. Як то було у Зимовому Поході. //

Україна у вогні революції. – К, 2009. – С. 24.)

Слова, винесені в епіграф, якнайкраще ілюструють не тільки те, часто змінюване багатовладдя, яке панувало в українських селах у 20-ті роки минулого століття, і, відповідно, певний хаос у свідомості пересічного селянина. Вони є ще й ілюстрацією сьогоднішніх уявлень про партизанів 20-х років. І, на жаль, не тільки в масовій свідомості... Адже теза про Сумщину, як „край партизанської слави”,народившись далеко не в наукових колах, поступово опановує і їх. Ніскільки її не заперечуючи, беремося уточнити: „чиєї слави” і „яких років”?   Справді, чим відрізнялися партизани 20-х від партизанів 40-х? Мало чим... Хіба що ворог був інший. Вони так само його люто ненавиділи, так само гинули за свій край, за право бути на цій землі. Так само зневажали і карали зрадників та перебіжчиків. Просто в другому випадку ті називалися старостами і поліцаями, а в першому - головами сільрад і активістами.

Їх було 40 тисяч на теренах Сумщини. Останній отаман Пилип Ващенко загинув у 1928-му. І тільки в 29-му більшовики спромоглися почати колективізацію.  

Не так багато і не так мало - 106 загонів у лісах Сумщини та Чернігівщини. Всі вони любили життя... Але мусили ходити в атаку, бо не хотіли ходити в ярмі.

ВИСТАВКУ "НАРОДНА ВІЙНА" ДИВИМОСЬ ТУТ:

http://www.narodnaviyna.org.ua/about.html