Україна - мононаціональна держава. Найбільшу частину "нацменшин" складають росіяни. Решта - в основному знаходиться в межах похибки обчислень і по суті ніякого суттєвого загальнодержавного впливу нести не мають.

http://bratstvo.info/ua/analitika/2801-chomu-hristiyani-norvegiyi-boyats...
Ви хочете такого в нашій державі? Ось до чого дійшли європейські проповідники "прав людини" та радєтєлі з захист нацменшин.

А Крим теж має? Чи Донбас?

Ви згадали Німеччину. Я б не назвав Червону армію чи американський окупаційний корпус "борцями за незалежність Німеччини". А шанування військ Райху там, на скільки мені відомо, не дуже то й вітається.
Але це так, до слова.

Сиджу оце пане Іванущенко та й читаю космополіта в цілях і націонала тактиці Михайла Драгоманова. 2 січня, знаєте, текст нормально засвоюється. І у зв'язку з Драгомановим і Кучеренком у мене репліка.
Ось за шо люблю Маркса, так це за прекрасне розкриття природи ідеологічної свідомості. Це коли один партійний (частковий) інтерес приховується від іншого за чимось загальним. У нашому випадку, це коли російський частковий національний інтерес приховується нібито за національною толерантністю, інтернаціоналізмом, ну,а український частковий інтерес конкретно, з наголосом називається "страшним" словом "націоналізм". Питання: а взагалі у цьому грішному світі, поділеному на різні там частковості (держави, нації) може бути якась ненаціональна позиція? Перша відповідь: звичайно може. Може то вона може, але ось чи може вона втрутитися у боротьбу на рівних між учасниками цього світу частковостей? Тут не треба забувати головне, що та боротьба йде за національними правилами. Чи може третя строна примусити грати за незанаціональними правилами тому, що природа тієї третьої сторони не національна? Знову ж таки - може. Але, коли вона буде по-справжньому сильнішою за всі ті національні частковості. Є одна неприємна для третьої сторони закономірність: коли третій, об'єктивно слабіший, втручається у боротьбу між двома сильнішими - перши і другим,- то, хоче він того чи не хоче, а, знову ж таки, об'єктивно його дії йдуть на підтримку сильнішого у боротьбі між двома першими. Це знаєте, як у випадку з групою "противсіхів", коли йшла боротьба за президентство між Януковичем і Тимошенко. Зчепилися двоє сильних, а "притивсіхи" сказали: і Юля, і Вітя неправі. Праві ми. В результаті вони набрали кілька відсотків, а переміг все таки один із неправих - Янукович. А оті кілька відсотків, які вони набрали могли, між іншим, бути відданими і Юлі. І переможець тоді міг бути іншим. Висновок: самі того не бажаючи, "противсіхи" ефективно попрацювали на Вітю. Об'єктивно.
У нашому, українському, випадку будь-який прояв національної активності одніє стороною іншою національною стороною витлумачується як прояв націоналізму. Захотіли росіяни захистити свій російський національний інтерес: це націоналізм, - кажуть українці. Захотіли українці свій національний інтерес в Україні захистити: це націоналізм, - кажуть росіяни. І справді вони не граються, вони відверто так вважають. Ось тільки не треба впадати в ідеологію і свою національну позицію, з точки зору якої інша національна позиція сприймається як націоналізм не потрібно виводити поза національні рамки і назвити якимось там космполітизмом, мультикультуралізмом чи інтернаціоналізмом. Треба грати по-чесному. Бо навіть, коли ваша позиція по-справжньому ненаціональна після втручання у боротьбу двох великих національних частковостей (російської й української) вона стає національною. Навіть, коли ви цього не усвідомлюєте, навіть, коли цього дуже не хочете. Об'єктивно. Як у випадку з "противсіхами".