Однолюби

Блоги, Геннадій Іванущенко
02 января 2012 в 12:47

Новорічна ніч у центрі Сум…
Підходить незнайома жінка і вітає з днем народження Степана Бандери.
Приємно, як завжди, коли чую від простих людей подібне, але здивування з кожним роком меншає. Бо пропорційно зливі ненависті з боку бандитів зростає любов народу.
Багато хто вважає, що Бандера боровся «проти».
Насправді він боровся «За».
За Україну, окуповану Польщею, СССР, Німеччиною і знову СССР. Більше того, концепція вільних держав на своїх землях, запропонована ОУН стала викликом імперіалізмові всіх мастей і є ним до сьогодні. І імперії безсильні проти природного стану речей.
Такого ж природного, як орієнтація на власні сили. Доводилось читати оригінали листів, у яких Степан Андрійович переконував деяких зневірених соратників відмовитись від американської «допомоги» та орієнтуватися на власні сили. Як би не було важко… Здається, що нічого нового, але, принаймні, у ХХ столітті, на тлі політичних хитань УНР і теперішньої «багатовекторності» я подібного прикладу не знаю.
Насправді боротьба за Україну продовжується і сьогодні. Тільки з одного боку: духовні нащадки україноненависників з методами НКВД і гестапо. А з іншого - величезна кількість людей, які люблять Україну, хочуть бачити її самодостатньою, справедливою і красивою, тільки не усвідомлюють себе бандерівцями.
Та це і не так важливо…
Бо раніш чи пізніше зрозуміємо, що піна ненависті - то шовінізм.
А націоналізм - це любов.
І наша любов - Україна.
А ми - однолюби.
Тому переможемо.

4
Комментариев
24
Просмотров
3780
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.

Комментарии

национализм - это комплекс. ИМХО

Згоден з Вами, що чужий націоналізм (Ви ж про російський?) породжує комплекси меншовартості у окремих представників поневолених народів...

Если вы говорите о национализме как об - (фр. nationalisme) — идеология и направление политики, базовым принципом которых является тезис о ценности нации как высшей формы общественного единства и её первичности в государствообразующем процессе, то я говорю о любом.

В настолько многонациональной стране как Украина пытаться, раскалывать ее на принадлежность к национальностям или религиозному и языковому вопросу очень опасно.Особенно сейчас.
Если вы говорите об умеренном национализме , с лоббированием через определенные политические партии законопроектов усиливающих национальное влияние , но не нарушающее права других граждан Украины, то тогда я вас поддержу.
Если вся суть находится в возвышении прав представителей одной нации , создании образа врага ( хотя вы образованный человек и не думаю что склонны к такому) то это совсем другое...
Но я лично встречал и националистов (как они заявляли) с кашей в голове,портретами Гитлера на картинках и полном непонимании основ государства как такового.

Цитата:
(Ви ж про російський?)

Что же всем так покоя Россия не дает ?
Должны же понимать что наш сосед - большая страна , с сильным геополитическим влиянием и имперскими амбициями. И ничего более )Поэтому надеяться что она прекратит оказывать давление на Украину , так же наивно как верить что подобное перестанут делать Китай и США.

1. Не буває націоналізму "взагалі". Він завжди конкретний: український, російський, білоруський, польський тощо.
Відповідно, спрямований або на захист інтересів своєї держави, або на поневолення (політичне, економічне, духовне)іншої. Стосовно Росії, то до 2008 року грузини теж думали, що вона "большая страна , с сильным геополитическим влиянием и имперскими амбициями. И ничего более". Тепер думають інакше і живуть інакше.
2. Не кожен, хто називає себе націоналістом є таким, і розуміє "основи держави, як такої" (янукович теж називає себе президентом...) Тому читайте класиків і вивчайте життя...

Вы были в Абхазии ??? Я был. Примешивать тут Абхазкий вопрос не к чему.
Вопрос к вам больше касается не прошлого,а будущего - что конкретно вы предлагаете кроме процесса героизации Бандеры ?

1. Іспанія, Болгарія, Панама, Туреччина, Єгипет, Сирія, Ліван, Греція, Румунія, Росія, Німеччина, Італія, Австрія, Польща, Велика Британія, та ще деяких - був. В Абхазії не був - були мої друзі, як і в Грузії, Південній Осетії. І що??? Це якось впливає на тему нашого обговорення?
2008 рік показовий тим, що після російської агресії і грузинська влада і грузинська опозиція зі зброєю в руках захищали свою країну. Як вели себе тоді окремі українські політики - теж запам'яталося. І при чому тут Абхазія?
2. Тепер про майбутнє: чи захищатимуть свою країну ті українці, які переконані, що робити це саме у 40-х та 50-х роках було неправильно?
3. Герої не потребують героїзації.

1) Я не стал перечислять страны в которых был я, я лишь указал на то что вы не пообщавшись с абхазким народом , озвучили виноватой Россию в том конфликте. Абхазия имеет такое же право на независимость как и Украина.
2)А вы считаете что те кто жил в 40-е и 50-е должны строить новую Украину ?
3.У каждого свои герои

Не услышал так что же вы предлагаете - лично я вижу для страны только один шанс на полноценную реализацию своих возможностей - это членство в ЕС. К сожалению нынешней властью, шанс на кардинальное сближение был потерян. Но я так же осознаю что в моей стране есть такие регионы как Крым и Донбасс , где в первую очередь людям нужно объяснить экономическую а не нравственную цель присоединения к сообществу.

Дозвольте вже й собі продовжити, коли розпочав. Пане Іванущенко, а чому це герої не потребують героїзації? Це у вашій свідомості і представників вашої групової традиції Бандера - герой. І таких в Україні справді багато. Але не набагато менше й тих, для кого Бандера зовсім не герой. І такі люди дивляться не просто нерозуміюче-здивованим поглядом на цю саму 103 річницю, вони найчастіше дивляться на неї ще й однозначно негативно.
І ось про вміст свідомості саме таких жителів України варто сказати трохи більше. Типологічно їх можна поділити на дві групи: перші - це відверті прихильники входження України до складу Росії; другі - набагато цікавіші. Це ті, або діти тих, хто 24 серпня 1991 року у Верховній Раді драв свої пухкенькі рученята за незалежність України, а вже 1 грудня 1991 року на референдумі забезпечив їй небачений результат - 90 відсотків.
Які причини вели їх до найстрашнішого злочину з точки зору комуністично-російської ортодоксії - української самостійної держави? А неправильні причини. Шкурні. Комуністам, депутатам Верховної Ради, хотілося зберегти владу на ввіреній їм території і тому вони своєю незалежністю тікали від "демократичного" Єльцина. Ну, а простий народ голосував у своїй більшості за незалежність за принципом "відділимося - жратва вся наша буде". З точки зору історичних прикладів-картинок, де народ у кривавій боротьбі здобуває незалежність своєї батьківщини, у нас воно якось буденно все вийшло. І навіть зестетичної точки зору - некрасиво. Я це веду до того, що у свідомості ну дуже великої кількості населення України ідея політичної незалежності ніколи і не ночувала. Вони одного дня лягли спокійно спати у Совєтському Союзі, а наступного так же спокійно встали в самостійній Україні. І вони великої різниці між СССР і незалежною Україною не відчувають. Для них незалежна Україна - це пряме продовження їхнього Совєтського Союзу. Тому, коли правильна комуністична пропаганда сформувала їхню масову свідомість для обслуговування інтересів цієї самої комуністичної влади, то з цією ж самою свідомістю вони припхалися і в самостійну Україну. А іншої, вибачте, немає. Ці люди говорять, що позитивно ставляться до української незалежності. Ці люди також називають себе українцями, але розмовляють у масі своїй чомусь російською мовою. З точки зору вашої групи україномовних українців, пане Іванущенко, вони є якимись внутрішньо роздвоєними. І ви внутрішньо відчуваєте: виникнуть якісь проблеми з Україною - здадуть, не задумуючись. А тому, що батьківщиною для них і досі по-суті залишається Совєтський Союз.
Їх одного разу зазомбували правильними фактами і однозначними смислами, які були "залізно" приклеєні до цих фактів. Ті, хто не хотів піддаватися зомбуванню і пробував крокувати по паралельній з "лінією партії" опинилися відомо де. Саме у тому наборі ідеологем комуністичної "історичної правди" для масового вжитку Бандера - кримінальний злочинець і найбільший ворог українського народу. І взагалі всі ті, хто виступав за політичну самостійність України є найбільші вороги українців. Найосновніше, що робота була проведена комуністичними ідеологами при допомозі КГБ класно. Настільки класно, що й через 20 років у декого працює.
Декому, з боку, тому, хто не знайомий з цією українською ситуацією може видатися дивним, як це людина говорить, що приймає українську незалежність зараз і в той же час люто ненавидить борців за цю саму політичну незалежність у попередні періоди української історії. Здавалося б у свідомості такого сучасного українського "самостійника" повинен скластися логічний причинно-наслідковий ланцюжок, коли попередні факти боротьби стають причинами подальших фактів-наслідків. Тоді стає можливим говорити про те, що доленосна подія 24 серпня 1991 року - це ланка деякого ланцюжка традиції національно-визвольної боротьби українського народу за свою політичну незалежність. Так ось, у цій нашій сучасній українській політичній реальності, у свідомості багатьох отой ланцюжок не складається. Їх справді дуже багато. І назву вони свою мають - совок. Совок - це не образа, це соціологічний термін. Може навіть комусь видатися, що совок - це поколіннєве. Ось старше покоління відійде від активної політичної діяльності та й настане час молодих українців. Справжніх українців. Але випадок з молодим Кучеренком показує, що совок ще й продукує традицію совковості у майбутнє політично незалежної України. І тому словосполучення "героизация Бандеры" для них має смисл, хоча для вас воно справді може звучати дико. Совків справді дуже багато. Цей тип не залежить від політичної партійності. Це ментально-світоглядне. Тому вони є і в регіоналів (майже всуціль), і в "Батьківщині".
Це ж непросто незгода між Іванущенком і Кучеренком з приводу святкування дня народженнея Бандери. Ні. Це ще й дві перспективи нашого подальшого розвитку. Не більше й не менше.

Извините но перестал читать ваш пост на -
"Типологічно їх можна поділити на дві групи: перші - це відверті прихильники входження України до складу Росії; другі - набагато цікавіші. Це ті, або діти тих, хто 24 серпня 1991 року у Верховній Раді драв свої пухкенькі рученята за незалежність України, а вже 1 грудня 1991 року на референдумі забезпечив їй небачений результат - 90 відсотків."

Не отношусь не к тем, не к тем) Снова мимо.

Откуда в вас столько совка против которого вы так боритесь ? Сколько нетерпимости,и не умения услышать мысли ,которые не совпадают с собственными.
По поводу Бандеры - я не дал вам не одного четкого ответа, ибо про него пишут - либо святой либо убийца,думаю лет через 40 когда остынут горячие головы возможно будет узнать правду,и не надо равнять 1991 год с Бандерой.
В том то и дело что я пишу о том что , ПОМИМО Бандеры вы предлагаете? Пока от националистов, кроме переименования детей, в детских садах Фарион и споров о Бандере и митингов против мигрантов не слышал конструктивных предложений.

1. В жодній з перерахованих країн не зустрічав людини, яка б борців за власну незалежність не вважала героями. Ніскільки не зазіхаючи на право Абхазії мати власну державу (про Абхазію не було жодного слова)я навів приклад грузино-осетинського конфлікту 2008 року, як "ліків" від вірнопідданських настроїв щодо Кремля. Розумію Ваше вболівання за імідж Росії, але весь світ також побачив "визвольний похід" її армії на Тбілісі та мародерство солдатні.
2. Не звик отримувати запитання на запитання, але відповім: Я вважаю що Україну збудують освічені люди,для яких Батьківщина починається з історії боротьби за її свободу, а не з прізвища лідера партії.

- Поділяю Ваші євроінтеграційні мрії і маю запитання: а чи розумієте Ви, чому нинішня влада так само поділяє Вашу бандерофобію?