Грузія… Довго вона була топ-країною в списку моїх туристичних мрій. При чому вабив мене здебільшого стрімкий підйом цієї кавказької країни в очах світової спільноти. Це країна, яка почала змінюватись в тому ж 2004 році, році переворотів, році перспектив і мрій. І на відміну від нас, Грузія дійсно «виросла». Цікава і контрастна країна.
Дякуючи програмі Youth in Action, моя мрія справдилась. Я стала учасником класного тренінгу, що відбувся у Тбілісі.

Душевно Грузія схожа на Україну :) Чому? Люди! Вони нагадують мені українців своєю відкритістю і гостинністю, при чому, зважаючи на рівень релігійності, все-таки більше схожі на західноукраїнців. При цьому чітко відчувається, що грузини люблять українців, є між нами якийсь емоційний зв'язок!

Грузія увійшла в мою душу через свою столицю!
Тбілісі просто чудовий. Бачила я його переважно вночі, бо вдень був тренінг, тому пишу про те, що побачила…

Вулиці. Дуже вузькі вулички, по яким гоцають великі джипи! Ситуація: прямо переді мною величезний джип намагається протиснутись у вузьку арочку (дзеркала машини прямо таки труться об стінки арки), кажу водію: "Ви не заїдете!" А він мені: «Та я кожен день заїжджаю…» 
Багато арок з таємничими подвір’ями, які наче ведуть в інше життя. Здається, що кожне подвір’я – це така собі комфортна фортеця, відсторонена від цього сучасного, розвиненого світу.

Дороги. Ну що тут скажеш – вони просто є! Також із цікавого - пішохідні переходи майже відсутні, а водії не просто гоцають, а літають. І при цьому мешканці столиці сміливо переходять дорогу прямо перед колесами! Ми з дівчатами хвилин 15 наважувались перейти великий проспект, шукаючи перехід десь поблизу. Безпечного шляху не знайшли, пішли навпростець, сподіваючись на диво, – вижили !

Російська мова. В Грузії російська мова – це мова туристів. Молодь вже краще говорить англійською, ніж російською. Дивно? Ні! Мене більше дивує, що ми 8-10 років вчимо англійську в школах, а в результаті одиниці лише можуть говорити. А  щодо низького рівня російської, так це сама пряма заслуга Росії…

Скло. Скло повсюди, особливо в сучасній частині столиці. Здається, все що було збудоване після 2004 – скляне. Чому так? Скло - це символ прозорості і відкритості! Всі огорожі скляні, 156-меровий міст Свободи побудований на замовлення міської адміністрації -  скляний, поліцейський офіс (про який так багато чула до цього) теж зі скла. До речі про поліцію, вона всюди, але ти її не помічаєш бо люди тихо роблять свою роботу. Вони дійсно спостерігають за процесами на вулицях, я б навіть сказала, що вони візуально сканують людей, але не заважають. На відміну від наших ППС, які просто гуляють вулицями, а коли потрібно їх ніде немає.

Мир. Тост за мир – є першим, за що п’ють в Грузії. І це не той пафос пафосний як на конкурсі Міс Всесвіт: «Ну і за мір во всьом мірє…». Це тост який говориться прямо з серця, і ти відчуваєш, що говорять це люди, які дійсно знають ціну миру. По традиції не можна допивати бокал до дна, залишаючи «тим, кого вже немає з нами» (окрім випадку з рогом, який випивають весь, бо його не можна поставити). Мирне небо над головою, те що ми на щастя маємо, і те чого ми на жаль не цінуємо… В Грузії я переосмислила своє відношення до миру. Але в голові й досі кружляє страшна думка: Невже в Україні все налагодиться лише тоді коли ми почнемо пити перший тост за мир?...

Ця подорож дала мені розуміння деяких речей:
1. Того наскільки ми різні (учасниками тренінгу були представники 10 країн Східної Європи і Кавказу), але це не заважає нам розуміти один одного і допомагати у вирішенні схожих проблем.
2. Я переосмислила відношення до того, що у нас є, і що ми це не цінуємо.
3. Розуміння того, що світ – відкритий! Треба лише захотіти його побачити і відчути.
4. Сучасна молодь має океан можливостей і потенціалу!

У студентські роки я багато подорожувала Україною, і була вражена, що в різних куточках Батьківщини є такі ж люди як і я, які щиро прагнуть змін в державі. Тепер я побачила, що такі ж люди є і в інших країнах, такі ж щирі! У яких свої проблеми, але які також оптимістично і впевнено дивляться в майбутнє. І це ніяк не залежить від того, якою мовою вони спілкуються і якому богу моляться! Це просто стан душі, душі творців нового світу !