“Демократичний” сумський міський голова на початку сесії не повідомив про присутність на ній народних депутатів України і не дав можливості виступити обласному депутату із групи “За Суми”, тому змушений ознайомити сумчан з тезами виступу в такий спосіб.

Шановні присутні!

Як свідчать відповідні документи, будь-який проект рішення депутатів міської ради щодо знесення, перенесення тих чи інших пам’ятників є незаконним, бо належить до компетенції обласних держадміністрацій і відповідальність за ці дії ляже на кожного із міських депутатів. Моральний аспект цього питання теж зрозумілий: рішення, яке не знаходить одностайної підтримки у населення та викликає супротив, може розцінюватись як таке, що спрямовано на розкол суспільства, а значить, проти України в цілому. Такі дії можна запроваджувати тільки консенсусом, дочекавшись часу, коли та чи інша думка буде одностайною.
Лютневі події в місті Охтирка так нічому не навчили міського голову, який, не справляючись з основними обов’язками, воює з назвами та пам’ятниками, чим підтверджує, що є гідним учнем і спадкоємцем Володимира Щербаня. Як закінчив останній і як до нього ставляться сумчани, відомо всім.
З іншого боку, важко розмовляти з людьми, які не тільки не знайомі з працями В.І. Леніна, що є надбанням світової філософської, економічної та політичної думки, а й мають значні проблеми із з знаннями фактів з історії. Нагадаю лише один. За сукупним валовим продуктом Україна за часів Радянської влади мала 8-й показник у світі, а зараз далеко у другій сотні.
Цей “проект” – плювання в очі людям, які створювали нашу Сумщину після війни. Подумайте, чи схвалили б рішення про знесення пам’ятнику легендарні сумчани Михайло Лушпа, Зіновій Красовицький, Петро Барзилович, Едуард Оганесян, Валентин Євдокимов, той самий Александр Кравченко та багато інших відомих людей нашого міста. Я спеціально назвав лише тих людей, яких знав особисто і в думці яких я впевнений. Мій друг і спільник міського депутата пана Шнітке з руху неформалів кінця 80-х років минулого століття перед своєю загибеллю на чужині, куди змушений був виїхати у 2000-му році через жалюгідне існування в Україні, на запитання, де б він хотів жити, відповів: “У Радянському Союзі 70-х років”. Те ж саме підтвердили й три інші мої друзі дитинства, що на сьогодні мешкають у Німеччині, Канаді, Аргентині.
Хочу звернутися до тих моїх колег, з якими більше 20 років працював на найнаукоємнішому промисловому підприємстві в Сумах – заводі електронних мікроскопів;
своїх колег і студентів Сумського державного університету, тих, з ким у 2004 році ми стояли пліч-о-пліч під час супротиву об’єднанню сумських ВНЗ в один. Добре подумайте перед тим, як ухвалювати таке ганебне рішення.
28 травня на черговому засіданні спеціалізованої докторської ради із захисту дисертацій, до якої входять провідні вчені-економісти міста з СумДУ, СНАУ, УАБС, я поспілкувався практично із кожним з питання можливого знесення пам’ятника. І хоч усі вони мають різні політичні погляди, жоден із учених не підтримав цього акту “мерського” вандалізму.
Як альпініст у минулому, хочу нагадати любителю творчості В. Висоцького міському голові написані наче про нього слова пісні з кінофільму “Вертикаль”: “... его не брани — гони, вверх таких не берут и тут про таких не поют...”