КС У Власному Репертуарі / Бідність І Новий Майдан / Референдум Як Завіса / Партія Як Необхідність

Конституційний Суд України вирішив, що правових підстав для проведення позачергових виборів немає, але якщо нарід хоче, то нехай уже будуть. І якось так одразу прийшла на думку аналогія з попередніми рішеннями КС щодо президентів-попередників Зеленського – Кучми та Януковича. Кожен із них звертався в свій час до КС начебто із різних питань, але мав одну мету – посилення своєї влади. У випадку з Кучмою КС довів, що 1+1 не дорівнюється 2 (два терміни перебування на посаді президента), чим дозволив йому балотуватися втретє, але Кучма не ризикнув, точніше, йому не дали ризикнути. Бо був уже інший, більш підходящий кандидат – Янукович. Нинішній «ростовський вигнанець» у 2010 році, після нарешті обрання президентом, перебував у розквіті сил, тож КС повернув йому всю повноту президентських повноважень, перетворивши парламентсько-президентську країну на просто президентську. І Янукович не забарився із тим, щоб підгрести Україну спочатку під себе і «Сім’ю», а потім - і під Росію.

Так що бажання Зеленського і тих, хто стоїть за ним, швиденько провести парламентські вибори і отримати всю (майже) повноту влади далеко не оригінальне. При тому, що обидва його попередники також пояснювали свої дії виключно бажанням творити благо для країни та її народу, просто називали це благо не «Держава в смартфоні», а «Почую кожного!», наприклад. Кучма навіть провів референдум про двопалатний парламент і всяку іншу решту політичних няшек під своє майбутнє правління під егідою майбутньої оновленої Конституції (тобто знову ж таки, нічого нового). Але хто пам’ятає, як проводили цей, із вашого дозволу, «всенародний референдум», той добрим словом ані Кучму, ані, наприклад, Щербаня, який на той час був головою Сумської ОДА і цинічно опікувався фальшуванням голосування, ані самі результати референдуму не буде згадувати. Ніхто й не згадував до цих пір, бо серед порядних людей такі речі не обговорюються апріорі. Та й взагалі, хтось пам’ятає, які там питання виносилися? Виявляється, є в країні такі люди – це представник Зеленського в парламенті, заслужений юрист Стефанчук. «Ми не можемо, - каже, ігнорувати волю народу, яку той висловив на всенародному референдумі!» Тобто сфальшований і надуманий владою референдум – це «воля народу»? Ну, якщо рухатися шляхами думок суддів Конституційного суду, то таки так.

І знову ми опинимося у розбитого корита, бо доки політична доцільність буде керувати законом і правом, доти країна буде бідною. Такі от наслідки передбачаються, але не тільки ці. Нагадаємо, що рішення КС по Кучмі вийшло владі в результаті боком і «помаранчевою революцією», а узурпація влади Януковичем за допомогою КС закінчилася Революцією гідності. І великими жертвами. Не одразу все то сталося, звісно, але сталося. Навіть не хочеться уявляти наслідки чергового Майдану, бо тепер ніхто панькатися не буде: в усіх є як зброя, так і радикальні версії вирішення проблемних питань.

Тепер нам обіцяють «нові обличчя». Начебто від того, що всіх поміняють на всіх якість влади значно покращиться. Тобто нам пропонують повірити в таку незбагненну і таку просту формулу, що всі проблеми країни полягають виключно в «старих» політиках і як тільки ми їх викинемо, то «нові» вмить все виправлять.

Але так не буде. Чому? Тому що так просто не буває. Ніколи і ніде. Партії та партійні списки треба створювати задовго до виборів, а не під час реєстрації шукати кандидатів по мажоритарним округам. Партія – це дієва структура, що об’єднує ідеї, навколо яких об’єднуються люди. На базі цих ідей люди намагаються збудувати державу. Якими мусять бути податки? Соціальна політика? Умови для розвитку бізнесу? Охорона здоров’я, освіта? Партія вибудовує систему важелів, висуває найбільш здібних у кандидати та на державні посади, відповідає за успіх своїх представників чи за їхній провал на посадах. У нас є така партія? Ні, це точно не «Батьківщина», бо те, як повелися там, коли нардеп Лозинський застрелив людину, говорить нам про те, що ця організація більша схожа на ту, що «своїх не здає», а не на відповідальну політичну структуру.

Без справжніх партій, у західній політичній традиції, Україні немає на що сподіватися. Ми так і будемо тягти за собою до влади кумів, однокласників, бізнес-партнерів і т.п., замість того щоб відбирати і висувати через зрозумілу організаційну і відповідальну за свій вибір структуру найкращих.
Не згодні? Мажоритарників подавай? Приведу простий приклад.

Якби, наприклад, мені запропонували балотуватися на посаду мера рідного сіті, я б стовідсотково відмовився. Не тому, що…  Тут можна навести десятки причин для творчої особистості – але лише через одну єдину. Міському голові в свою команду потрібно щонайменше три заступника, з десяток-другий начальників департаментів та управлінь, з півтора десятки директорів комунальних підприємств та не менше тридцяти депутатів, які б склали більшість. Тобто приблизно п’ятдесят людей, яким би можна було довіряти, як самому собі, та нести за них персональну відповідальність. Бути впевненим, що ці люди тебе не підведуть, нічого не вкрадуть з бюджету, не наріжуть собі або родичам земельки, не накладуть лапу на комунальну власність. Де взяти стількох людей? Кожен їхній злочин впаде на мене чорною тінню звинувачення в корупції, бо, звісно ж, думають люди, він не може залишатися осторонь, не знати про це і, напевне ж, має з тієї злочинної діяльності свій гешефт?!

У мене немає п’ятдесяти людей, яким би я довіряв, як собі. Але навіть коли б були, я не пішов би в мери, бо ніхто не знає, яка сила опору спокусі у тих людей. А головне, у мене немає партії, яка б взяла на себе відповідальність за них. Немає мережі довіри, підтримки та ресурсу. Натомість, є пекельний досвід зневіри у людях, які приходили до влади на хвилях надії. Тому я ніколи не піду в політику і ніколи не віритиму політикам, які приходять до влади як висуванці певних кланів чи груп, але не мають горизонтальних та вертикальних відповідальних мереж довіри (про це говорили минулого тижня), тобто в нашому випадку – політичної партії.

Так що 21 липня ми знову підемо віддавати голоси за випадкових людей, які випадково потрапили до тієї чи іншої групи впливу, і їх занесли до того чи іншого партійного списку. Який вони, як тільки проект дасть жабі цицьки, швиденько поміняють на інший. Тих, хто всю свою політичну кар’єру дотримується певних принципів і має бачення побудови держави, насправді обмаль. Бережемо їх!

Будьте пильними. До нових захоплюючих зустрічей. Життя прекрасне. Але дуже спекотне.