Принцип винної відповідальності є запорукою справедливого судочинства, який  відстежується у статті 11  Кримінального кодексу України. Завдяки цій теоретичній засаді, визнати особу правопорушником можна лише за суспільно-небезпечні дії (бездіяльність) та наслідки, відносно яких встановлена її вина у формі умислу чи необережності.

Проте, не лише з власних переконань громадяни можуть завдавати шкоди правоохоронюваним інтересам. Іноді злочинець сам створює ситуацію, в якій зухвало порушуються права людини та існує пряма загроза для її життя й здоров’я. Подібне відбувається з метою схилити жертву до неправомірних дій та має закріплену у законодавстві назву – «фізичний примус».

Відтак, біль, страждання та інші сторонні чинники, які використовуються аби вплинути на волю людини, щоб змусити вчинити злочин, будуть доказом її невинуватості. Стаття 40 Кримінального кодексу України передбачає подібне та на юридичному рівні створює для постраждалих від фізичного примусу можливість уникнути покарання за вчинене всупереч своїм переконанням суспільно-небезпечне діяння.