Євген ВелесЄвген Велес 30 марта 2013 в 17:24
Сьогодні дощитиме..
Вже чути з приймача.
І постає дилема-
-нікуди не іти,- чи все-таки-Гайда!..
Із неба краплі линуть сріблясті,
І сонце з хмари визира.
Воно зі мною заграва.
Чи мною чи дощем… хто зна.
А може із негодою, що розрядилась.
До мене ж сумна думка прихилилась.
Не маю і гадки – звідкіля.
Як мишу. Схопити б за осносу.
Та ж ба – хвоста нема.
Тож трохи ще помарю,
А потім рюкзака збираю.
Похмуро й мокро, та назад ходу нема.
Виходжу з дому, ооооо. Яка краса.
Бо поки там сидиш,
Ти ніби дошкільня, що без дозволу,
Жити сам не починає. Не може мріяти.
А тут це можна досхочу.
Ми мрії повбивали, я мрія ти люлю.
Тож. Хлюпаючи по лужам,
Іду я навмання.
Навколо пусті вулиці,
Піших і плаваючих ледь вистача.
Іду один. Мені ніхто не заважа.
Іду один, - іду за сонцем я.