вибач, що ти у мене не бачиш
і шпаринки каяття
обидва знаємо-ти
-заслуговуєш на краще
але не викличеш у мене співчуття
так загалом і буде краще.

ми розриваємось між трьома світами
розіп’яті й збентежені у своїх снах
а наші боги, мандрують поза нас
мов таргани, але без пари..
тому впадають у екстаз, напившись
іншими світами, зібравши пил
мій погляд сірий, я від зорі погас.
Не маю й гадки хто ми і навіщо

моє єство бунтує лиш при спробі згадки
і ніби я не пив..
і не лишив тобі чогось
на згадку і з роду став вже майже тінь.
Як та поправка у суспільному прошарку
але і ти не вибачайсь мені, не смій
залиш лиш посмішку, на згадку
щоби мені могла світити у пітьмі.
Не хочу тебе полишать.

Та мушу відбувати
це краще від мовчання до світанку.
Я зникну тихо, поки спиш..
лишаю тобі тінь на згадку
вона у день зникатиме в тобі.