Органічне землеробство крокує Сумщиною

Органічне сільське господарство — це метод, що використовується в аграрній сфері без застосування будь-яких хімічних речовин або синтетики. Його метою є вирощування культур із найвищою поживною цінністю за мінімального впливу на довкілля. Сівозміни, сидерати, використання природних добрив і біологічних методів боротьби зі шкідниками — це суть органічного землеробства.

Прихильники органічного землеробства запевняють, що можна отримати великий урожай чистої, безпечної та смачної продукції без перекопування ґрунту, використання мінеральних добрив і отрутохімікатів. При цьому працювати потрібно вдвічі менше, витрачати вдвічі менше зусиль, а врожай отримувати вдвічі більший і в десятки разів корисніший. Водночас такий вид землеробства ще не посів провідних позицій у світі.

Органічне землеробство, як і інші системи, має свої плюси й мінуси. Основний плюс — чиста продукція та незабруднене довкілля. Головний мінус природного землеробства — значні втрати врожаю від шкідників і хвороб. Найважливішою перевагою органічного сільського господарства є те, що воно підтримує життя землі не лише для нинішнього покоління, а й для майбутніх. Зменшується забруднення води, адже після дощу вода з полів, що містять хімічні речовини, здебільшого потрапляє в річки. В органічному землеробстві жодні хімічні чи синтетичні речовини не застосовуються. Також органічне сільське господарство сприяє збагаченню ґрунту завдяки раціональній сівозміні культур.

Загальні витрати на обробіток культур знижуються в міру того, як фермери використовують зелені добрива або дощових черв’яків у сільському господарстві для відновлення втрачених поживних речовин у ґрунті. Органічне землеробство збагачує ґрунт органічними речовинами та зберігає в ньому запаси азоту. Здатність накопичувати вуглецеві сполуки пояснює й стійкість до посухи: ґрунт, багатий на вуглець, значно краще утримує воду, ніж бідний.

Скептики вважають, що органічне землеробство не зможе прогодувати зростаюче населення планети. Однак після багаторічних досліджень цей міф було спростовано. Виявилося, що врожайність органічного землеробства нічим не поступається традиційному, а витрати на мінеральні добрива та висока вартість органічних продуктів є цілком рівноцінними.

Поки вчені сперечаються про плюси й мінуси, українці дедалі більше захоплюються екологічно чистим землеробством. Нині в Україні є 130 міст, у яких працюють клуби органічного землеробства. Їхні учасники на присадибних ділянках розбивають городи на грядки, між ними висівають низькорослу білу конюшину, намагаються застосовувати змішані посадки городніх культур. Кількість однодумців у кожному місті постійно зростає. А продукція під маркою «екологічно чиста» стає дедалі популярнішою, навіть попри те, що її вартість може бути вдвічі вищою. У світі сертифіковані органічні продукти дорожчі за звичайні на 20–40%. В Україні націнка може становити 100–500%.

Кількість «органічних» магазинів у нас не надто велика, і здебільшого органічне землеробство застосовується на невеликих присадибних ділянках — продукцію вирощують для власного споживання, а не для масових продажів. В Україні досі не ухвалені національні стандарти, що регламентують вимоги до органічного виробництва. Довести, що продукція справді органічна, українські виробники зазвичай не можуть: на дорогу сертифікацію у них просто бракує коштів. Оформлення сертифіката триває від одного до трьох років, а документ на кожну одиницю продукції коштує від 4,5 тис. грн.

Критерії органічної продукції:

1. Продукти без хімічно синтезованих консервантів, барвників, ароматизаторів, стабілізаторів і загусників.
2. Під час виробництва не використовується ультразвукова обробка, хімічна консервація, обробка фенолами та поверхнево-активними речовинами (ПАР), атомне розщеплення, радіаційна обробка, газація.
3. Протягом трьох років земля, на якій виробляється продукт, не обробляється добривами, гербіцидами, пестицидами, стимуляторами росту.
4. Тварини не повинні хворіти.
5. Тваринники ставляться до своїх підопічних гуманно: їх не утримують у стійлах, вони не зазнають стресів.
6. На упаковці повинні бути:
– логотип ЄС («Євролисток»)
– кодовий номер контролюючого органу
– країна походження сировини