Пещерные песни, продолжение17
Повесть — Давай ще по пятьдесят, — сказала Степаніда, дістала з полиці дерев’яні чарочки, банку з консервованими огірками, налила з фляги самогон Вікі і собі. — За перемогу! Якось воно буде, — сказала стара і вихилила чарочку. — Зараз палити піч не можна, бо орки на димок полізуть. Кашу вночі зваримо. А тепер слухай. Степаніда розповіла, де вони знаходяться. — Це місце знали ще наші прадіди, з сивої давнини. Ховалися у печері і від татар, турків та усіляких басурманів. Я тутички ховалася від німців, майже рік, поки наша армія село не визволила. Мати раз на тиждень приносила їжу. В печері переховувалися і в мирні часи, від негоди мисливці, грибники. З тієї нагоди за печерою селяни завше добре доглядали, і чистоту наводили, і піч склали, сінники намостили, посуд нанесли, стіл змайстрували, лавки. Є тут, як в місті кажуть, свій санузел. Печера має декілька рукавів. В одному з них є струмок, що б’є з землі і змиває, вибач, г..но. В іншому рукаві є струмок з питною водою. Навіть маленьке озеро маємо, можна митися. Але годі й думати, щоб никати по інших рукавах. Бо було таке, що дехто шалався направо-наліво і назад не повернувся. Казали, що печера начебто жива істота, спочатку приймає непроханого гістя, а потім стискає і розчавлює небораку. Ось таке розповідали наші діди, може лякали дітвору, щоб не швендяли, де не треба. А жити тут можна скільки завгодно. Температура нормальна — ні жарко, ні холодно. Добре, що ти прийшла. Разом — веселіше. Вночі стара розпалила піч і зварила пшонну кашу, дістала з торбини сало, хліб, запалила свічку. — Сідай, серденько, за стіл, час вечеряти. В печері запасу їжі було, мабуть, на рік: на підлозі, полицях стояли консерви, закрутки, печиво, хлібини, цукор, крупи, овочі, фрукти, соки. — Не дивуйся, дорогенька моя, я з чотирнадцятого року готувалася до вторгнення москальської орди. Згадала, як вісімдесят років тому, при німцях, сиділа в печері напівголодна і вирішила: на випадок навали русні зроблю собі і людям добрий запас харчів, щоб вистачило надовго. — То ви знали, Степанідо Михайлівно, що Путін піде війною на всю Україну? — Певна річ! У того пацюка ботексного на пиці написано, що він хоче знищити наш народ. А як він розмовляє з людьми, той карла сра..й? Я вперше як почула його вислів: «Замочим всех в сортире», то зрозуміла, що він бовдур, бандит і блатота. Бо так висловлюються лише шмарклі з нар. Обстріли зовні ставали гучнішими. — На село, падло, пруть, — сказала суворо Степаніда. — Бісяться, що народ не зустрічає їх хлібом і сіллю. Вибухи лунали один за одним, нібито показово прицільно. — Шмалять по кожній хаті. Це для кацапні валика розвага. Нічого не залишать від села, пі..раси. Далі буде