Пещерные песни, продолжение24
Повесть — А ось і бджоли до нас в гості завітали, — сказала Степаніда, заходячи до печери з Олегом та Світланою. — Бач, на яких лицарів наші бджолярі перетворилися. Віка кинулася обіймати сусідів, захоплюючись їх перетворенням. — Ой, які ви гарні, — зітхала радісно, — бачу — живі, здорові ще й у десантній формі. — Так, так, ми тепер бойові бджоли, — посміхнувся Олег. — Жалимо ворога і в хвіст, і в гриву. — Мала бджола, а робить велике діло, — додала гордо Світлана. — Гості дорогі, незважаючи на те, що кажуть — «Бджола їсти не просить, а мед носить», українці спочатку гостей пригощать, а потім гутарять. Тож, Віка, хутко накриваємо на стіл. А потім ви, мої рідненькі, маєте нам усе розповісти! Тим часом гості розпакувати свої торби. — А це, шановні господарки, — звернувся Олег, — вам від нас лісові гостинці. Він поклав на стіл трави та коріння. — О, такі гостинці до речі, дякую, мої дорогенькі, — вигукнула Степаніда. — Ми з Вікою виходимо з печери лише вночі, щоб новини послухати иа подихати травневим повітрям. А ось весняної зелені нам дуже бракує. Вона роздивилася гостинець і прокоментувала, що для чого знадобиться. — Так, з яглиці, лопуха та медуниці суп зваримо. Шкода що сметани нема. Але й майонез піде. З щавлю, мокриці, кульбаби та луку — салат вітамінний. Запашна олія у нас є. З кислиці, ревеню та лободи заваримо цілющий напій. І Степаніда наказала Віці, поки вона все підготує, провести гостей до озера — викупатися з дороги. Ті охоче погодилися. — Та у вас тут п’ятизірковий отель? Ще й джакузі маєте? Через півгодини усе приготували, накрили на стіл, посідали. Степаніда розлила з бутля самогон. — -Пропоную підняти чарки, — стиха сказав Олег, — за полеглих захисників, які боронили нашу землю від рашистських загарбників. А їх вже полягло… надто багато. Мовчки випили. Запала тиша. Сиділи похмурі, забувши про вечерю. — І як воно далі буде? — порушила тишу Віка. — До перемоги ще далеко? Олег похитав головою. — Вікторія Дмитрівна, війна, схоже на те, триватиме довго. — Але чому? Яка у русні мотивація? А наша армія на своїй землі та в будь-кому випадку перегризе ковтку цієї змії, — заперечила Віка. — Згоден, — відповів Олег. — Але русні дуже багато і бронетехніки у них валом. Ці шизорашисти здебільшого бовдури, забиті, п’янички, крадії, садисти і їми керує кремлівський карлик з двоголовим мутантом на прапорці. А коли дурні збиваються до купи, вони шаленіють від однієї думки, що можна робити все, що завгодно. Проти такої шаленої зграї лише стрілецькою зброєю впоратися майже неможливо. — Але ж західні країни надають нам велику допомогу, — збентежено запитала Віка. — Так, надають, — зітхнув Олег. — але ж малими партіями. Зброї катастрофвчно не вистачає. А русня з кораблів та літаків засипає нашу територію шквальним ракетним вогнем. І чому це — у русні немає мотиву? Вседозволеність — це і є мотив. Коли людина, ще й надто дурна, опиняється в зграї хижакіа, і чує наказ «фас», її охоплює тваринний інстинкт все нищити, усіх катувати і вбивати, Зупинити цю зграю порціонною, вибірковою європейською допомогою навряд чи можливо. — І що тепер? — у відчаї запитала Віка. — Згадайте, як зупинили Усама Бен Ладана, Каддафі, Пол Пота? Світовий медичний досвід показує, що ракову пухлину треба якомога швидше видалити. А наразі ракова пухлина — це кегебіст із «за порєбріка». Але про те ми пізніше поговоримо. А зараз… Щось я зголоднів, шановні добродійки. Далі буде