Днями, гортаючи сторінки інтернет-сайтів натрапив на досить цікавий матеріал Міли Тарасової «Каска солдата» розміщений на сайті Ленінградського інформаційного агентства (http ://www.lenoblinform.ru/news/2014/01/29/kaska-soldata.html), де розповідається про те, що мешканець Дубровського міського поселення В.А.Мельников, збираючи влітку 2013 року у навколишніх лісах гриби, натрапив на незвичайний, створений самою природою «пам’ятник» загиблим захисникам Ленінграда. Так, через отвір у касці радянського воїна проросло дерево і підняло її на двометрову висоту. Мельников, вражений побаченим, сфотографував це дерево і присвятив цьому унікальному «пам’ятнику» вірш:

     
       Цей епізод з каскою на дереві дуже схвилював мене і моїх рідних. Саме в цих місцях, біля Невської Дубровки, 26 серпня 1942 року, при черговій спробі прориву блокади Ленінграда на «Невському п’ятачку» загинув мій дід Іван Євдокимович Щербань. Було йому на той час 28 років, він уродженець села Беседівка Недригайлівського району на Сумщині. Рядовий Іван Щербань, воїн 86-ї стрілецької дивізії, згідно списку безповоротних втрат, похований на території паперового комбінату, що неподалік Невської Дубровки. Мені подумалось: можливо, на місці загибелі мого діда могла так само «прорости» на дереві солдатська каска, пробита осколком ворожого снаряда чи міни.
      Тому вважаю, що цей «пам’ятник» природи дорогий не тільки для мене, а й для всіх тих, чиї рідні загинули у полум’ї Великої Вітчизняної війни.
      Звичайно, і на сьогоднішній день далеко не всі загиблі радянські воїни поховані за християнським обрядом і до теперішнього часу вони лежать у лісах, болотах, полях, а їхні неприкаяні душі взивають до нас про необхідність церковного поминання. Громадськість повинна потурбуватися про те, щоб на місцях численних стихійних поховань загиблих воїнів періодично проводились богослужіння (панахиди) по убієнних наших співвітчизниках.