Винахідлива білка

     Я іду зимовим лісом, ледь притрушеним сніжком. Тиша. Тільки десь трісне від морозу гілка та інколи крикне птах. Зрідка трапляються молоденькі липки. На кожній з них обідрана кора, ніби навмисне хтось попсував дерева.
      Раптом з сосни на липу плигнула білка. Я бачу, як вона, прикусивши липову соковиту кору, почала стягувати вниз липову смужку. Вирішивши, що смужка вже досить довга, білка спритно перегризла її і швидко зникла на сосні.
     Навіщо білці лико? – спитав я знайомого лісника, коли іншого разу ми були в лісі біля обдертих лип.
      Він мовчки поманив мене рукою до сосни, де весіла дуплянка. Коли лісник стукнув по стовбуру дерева, з неї вискочила білка і миттю сховалася серед гілля. Ми зняли дуплянку. У ній віднілося гніздо звірка, вмсланеподертим на вузькі смужечки ликом…