Без натхнення ми таки сірий натовп Публіцистика Як же ж багато точиться у нашому суспільстві суперечок та здіймається галасу навколо питання мови. Людям хтось вставив у мізки думку, що саме руська мова у нашого населення надихає Путіна на "освобождение" руськомовних від "нацистів". Треба розмовляти українською і усі питання відпадуть, а Путін відступить від України. У Фінляндії усі говорили фінською, але Сталін захопив її частину і плював на мову. Тепер ті захоплені фіни розмовляють руською. В Сибіру мансі розмовляли мансійською, але Єрмак, той, не наш, не сучасний, захопив Сибір, і тепер мансі майже не пам'ятають мансійську. В Україні і за часів СРСР викладали і українську, і руську. Яка проблема? Але зробити одну державну захотіла якась упереджена купка наших управлінців, що розбурхало руськомовний ( протягом останніх сто пятлесят років) Схід та Південь України, чи не так? Але що гарного народу дала влада замість двох мирно співіснуючих мов? А нічогісінько. Бо під нагайкою мову аж ніяк не люблять. До того ж, мова це верхівка айсберга. А що всередині? Ось ви приїжджає в Україну з іншої країни і що ви бачите, які національні особливості саме України? Безрадісний сірий шифер майже по всіх селах - замість даху та паркану. Придорожні туалети - страшні та без дверей. Шляхи асфальтовані - у дірках, ямах, вщент розбиті, а по селах і зовсім відсутні. Дизайн хрущьовок та бетонних верхівок у містах просто жахливий, з бетонними балконами, різношерстними вікнами. Як одягаються люди? Старі люди доношують старий-престарий одяг та взуття. Яка пенсія у людей? Дуже мала, як то кажуть - курам на сміх. І як живе в Україні вільній пенсіонер, який відпрацював у полі чи на заводі понад 30 років? Він не має коштів гарно поїсти, одягнутися, мандрувати, зробити ремонт. Але він каже: Слава Україні, одягає вишиванку і переходить на українську мову. І впевнений: бідність і вільній країні - то дрібнички. Головне - мова! Ага, тепер Путін накладе з переляку у штани. А що ще в Україні бачить чисто українського іноземний гість? Яке відношення у суспільства до військових? Понад десять років наші захисники по всіх сайтах майже плачучи просять свій народ, свій тил допомогти та переказати гроші на оборону. А як у Ізраїлі? І там так? Ні, вони кажуть: у нас такого не може бути. Бо це ознаки страшної корупції. Ізраїль з перших років війни згуртувався, усі громадяни проходять військову службу. В кожному будинку, в квартирі - бомбосховище. А тепер уявіть собі: на наших військових сипляться ракети, снаряди, відповісти нічим, але вони кажуть: Пусте! Слава Україні! Головне - розмовляти українською. І ворог з переляку забереться звідси до чортової бабусі. А що ще бачить іноземці в Україні чисто українського? Яка тут культура? Як звертаються одне до одного люди? Пане та пані? Чи добродії? Ви таке десь чули? Як зверталися: женщина, мужчина, мальчик, хлопчик, баба, мужик, чувак, так і звертаються. Ви можете уявити собі француза, який говорить комусь: женщина? Або: бабо? Ні. Тільки - мадам! Не мужчина, не мужик. А мсьє. Тобто, ми не стали ані чемними за тридцять років Слави України, ані ввічливими, ані шанобливими. І не передбачається, що станемо колись у майбутньому. Бо зневага людей одне до одного лише зростає. Ви чуєте, щоб хтось казав: вибачайте? Скільки раз за день люди, які говорять українською чи руською в нашій країні, вибачаються на вулиці, на ринку, в магазині, в лікарні, тощо? Французи, знову ж, вибачаються на кожному кроці - їх так навчили. А чому навчила наша влада наших громадян? Давайте рахувати на пальцях: перше, друге, третє... Якось не досить зрозуміло, чи можна щось взагалі пригадати... Мабуть, влада наша навчила нас лише одному: розраховувати тільки на себе! Але всередині айсберга ще багато є цікавого, крім манер ввічливості. Мова це частка багатої національної культури: народних свят, традицій, пісенних, танцювальних, гончарних мистецтв. Це фізична культура. Культура збереження навколишнього середовища. Ви щось цікаве бачите навколо - як працюють усі ці частки української культури? Ліс не розкрадається? Нафта, газ, бурштин, чорнозем? Бо без цих часток ми не нація. А безликий натовп. Ось у Латвії кожний латиш знає та співає понад сто народних багатоголосних пісень. А ви - скільки пісень співаєте? Знаєте хоча б один куплет пісні Туман яром? Але про мову кричите? Не кричіть. Бо ви не українець. А як ви гуляєте українське весілля? Знаєте хоча б одну весільну багатоголосну пісню? Танок? Ні? То ви не є українець. Бо в Західній Україні справжні українці гуляють весілля так: три дні і ночі без перерви співають, танцюють, грають мелодії та лише національні! Але ж як за тридцять років наша влада відродила корінну культуру? Скільки народних хорів створила? Ось у Латвії понад двісті хорів - таких як один єдиний наш ім. Верьовки. Чи замість того влада перейшла на модненький реп? Чи куди хоч перейшла? Та нікуди не перейшла. І нічого не відродила. На завершення скажу: треба пестити рідну культуру, а не насаджувати її ботагом. Тоді буде краса. Тоді буде і файна мова. І ввічливий народ. І шана, повага усіх до всіх. А руська мова тут ні до чого.