ПЮрЕ, литературный проектЕлена Чернова 10 февраля 2024 в 15:15
Прометей
Бабі Груні трохи за сто, але помирати вона не збирається, бо має мрію. Яку? Та кожного ранку має якусь нову - але не для себе, а для усіх добрих людей. Пообіді зібралися в її хаті сусіди - баба запросила на пиріжки з маком та яблуками. Сусіди принесли й собі гостинці - сало, збитень, запашну олію, гречку - хто що мав з свого хозяйства. Посідали, попоїли, похвалили пиріжки.
- Ой, добрі, в роті тануть, - сказав дід Лука. - Так би їв ще і їв.
- Їж, діду, - відповіла баба Груня, - сьогодні я напекла багато, бо синок приїде з фронту.
- Василь, з фронту? - вигукнули радісно сусіди.
- Так, так, - посміхнулася баба. - Я наказувала йому - куди прешся, синку, у свої вісімдесят? А він відповідає: хочу ще послужити нашим рідненьким хлопцям, це краще, ніж на лавці лежати та війну по телевізору дивитися.
- І як там? Справляється Василь?
- А чому б і ні? Возить з передової поранених. Та так вправно - по бездоріжжю, під ворожим вогнем! Люди кажуть, що він мчить, як стріла, усіх вспіває до шпиталю живими доставляти. Ой, а ось і він, моє сонечко!
В цю мить в хату не увійшов, а влетів Василь - у камуфляжній формі, з сивою бородою, з засмаглим обвітряним обличчям. Усі радостно обнімалися, усі просльозилися, посадили Василя за стіл, милуватися, як він з апетитом їсть запашні мамини пиріжки. Запала священна тиша. Перезирнулися, подумали - мабуть треба залишити стареньку наодинці з сином. Тільки-но піднялися, як Василь гримнув:
- Е-е, так не гордиться, сусідоньки. Куди тікаєте?
- Та ви ж з матір'ю...
- Ще вспіємо намилуватися, так, мамо? - ласкаво глянув на матір.
- Звісно, - погодилася баба Груня.
- А з дороги, відпочити? - пискнула мала Настя.
- Відпочинемо на тому світі, - ласково промовив до дитини старий Василь.
- От і здійснилася ваша мрія, бабо Груня, - дзвінко додала мала. - Ваш син живий і здоровий знову дома.
Баба Груня кивнула.
- Але помирати мені ще зарано.
- Ще б пак, бо ви маєте ще багато мрій, - теленькала язичком дівчинка.
- Як ти дізналася?- удала, що дивується, баба Груня. - Може знаєш, дитинко, які саме?
- Знаю! Ви хочете, щоб генерал Залужний повалив того двуголового, у пір'ях, що в Москві.
Знову запала тиша, але якась дивна, моторошна.
- Та все, кінець, - зітхнув суворо Василь, - зняли Залужного, Прометея нашого. Склювали захисника народного чорні ворони. З одного боку - одне Z, з іншого друге З. Просто ганьба. Усе військо в гніві.
- Що ж тепер буде, люди добрі? - зітхнув дід Лука.
Хтось схлипнув.
- А чому усі в траурі? - порушила гнітучу тишу баба Груня. - Ось що. Наш народ непереможний, чи не так, синку?
- Ваша правда, мамо, - похилив сиву голову Василь.
- Але наш народ має думати головою, замість того, щоб наступати на ті самі граблі!
- Що ви маєте на увазі, бабо? - запитав дід.
- А ось що, - махнула рукою господиня. - Слухайте. Ви ж знаєте, що мого Василя не так давно вже оперував знаменитий кардіолог, як то кажуть, лікар від бога - Юрченко. Усі нам казали: не робіть операцію, у Василя вже вік такий, старе серце не витримає. Але ж бачите - Василь не тільки живий-здоровий, а ще й працює, як молодий, на фронті.
- Так, дякувати богу, у кардіолога золоті руки, - зітхнув дід Лука, - але до чого тут операція, бабо Груня?
- А ось до чого, - баба зняла фартук та в серцях скинула його на лавку. - Скажіть, добродії. Як би складну операцію на серці робив не знаменитий хірург, а, наприклад, знаменитий актор? Чи вижив би мій хлопчик?
Усі здивовано перезирнулися.
- На що ви натякаєте? - запитав дід.
- Я не стану відповідати, - відрізала баба Груня. - Поки кожний з вас, увесь наш народ не знайде відповідь, доти ворон клюватиме Прометея. А я мрію, щоб усі зібралися з думками та знайшли, нарешті, відповідь, тоді навпаки - наш народ, наш непереможний Прометей, збереться з силами та спалить усіх ворожих воронів, з якого б боку вони не налетіли!