Є люди, від яких віє надзвичайною життєвою енергією, — поруч із ними відчуваєш красу життя. Саме до таких належить член Національної спілки письменників Віра Артамонова. Життєвий шлях Віри Климівни, як багатьох людей покоління 1930-х років, був наповнений нелегким дитинством, складною юністю, у яку увірвалася війна...

Народилася письменниця 31 серпня 1925 року м. Лебедині Сумської області в родині службовця. Під час Вітчизняної війни навчалася в медичному інституті та працювала в госпіталі. Віра Климівна — учасник Великої Вітчизняної війни, старший лейтенант медичної служби, нагороджена п'ятьма медалями.

Після війни Віра Артамонова працювала медсестрою, відтак завідувала лікарською дільницею в селі Юрківка на Черкащині, була головним лікарем, завідувачкою міськвідділу охорони здоров'я Олександрії, головним лікарем 2-ї поліклініки Печерського району Києва, працювала в головному управлінні МОЗ України. Загалом 43 роки трудового стажу...

Письменницьку діяльність розпочала в 1961 році, друкувалась у республіканських газетах та журналах. Окремими виданнями вийшли збірки поезій: «Суцвіття», «Травневий дощ», «Так велить весна», «Непочата вода», «Просто осінь», «Скликаю спогади на віче», «Лицарі і мадонни», «Вітрами знедолена скрипка», «Коли на серці цвіт».

Мала щасливу, але коротку сімейну долю з чоловіком Олександром Миколайовичем, має двох синів та трьох онуків. Зараз вона вдова, на пенсії, але побачити її можна на всіх святах міста — чи у Спілці письменників, чи в Раді ветеранів Великої Вітчизняної війни, чи в жіночому клубі Сумського земляцтва.

Віра Артамонова веде активне громадське життя. Заступник Ради ветеранів Великої Вітчизняної війни в Національній спілці письменників України, активістка Ради жінок України, понад десять років веде шефську і виховну роботу в школі-ліцеї «Лідер» Печерського району Києва. У Сумському земляцтві — член жіночого клубу. Володар Пам'ятної відзнаки Сумського міського голови.

Творча біографія Віри Климівни увійшла в численні видання — енциклопедію жінок України, антологію дитячої літератури «Дивоцвіт», біографічний довідник громадської організації «Сумське земляцтво в Києві», у Книгу ветеранів Великої Вітчизняної війни України до 60-річчя Перемоги, в Антологію української поезії.

Віра Артамонова має 6 наукових праць з медицини. А її життєвий девіз розкривається в її віршах:
Я радію і сміюся,
Красі дивного світу молюся...

Основна тема творчості Віри Артамонової — материнство, доля дружини. Поетеса глибоко розкриває тему фронтового життя, професії лікаря. У віршах цієї тендітної та мужньої жінки звучить гімн природі, обережне ставлення до найвідвертіших почуттів людини. Вона оспівує весну — час, коли все пробуджується і дає надію, закликає до романтики:
Під снігом мліє голуба дорога,
Масна рілля, що вдячна орачу.
Стоять берези, я між ними строго,
Узявши світ на душу, помовчу.

Віра Климівна — автор багатьох книжок для дітей: «Колючий м'ячик», «Малий», «Сонечко сказало правду», «Повітряний змій».

Розкажіть про письменника Володимира Миколайовича Сосюру. Що це була за людина?
В.А. Коли  надрукували мої вірші, та коли узнали це в поліклинниці, я пришла до нього додому, я лікарем  працювала, я його лікувала більше за всіх. То він сказав: «Віра Климівна, я прочитав вірщі, ваші». Я кажу: «Та ні це не я друкувала. Це під моїм прізвищем». Отакий от був. А потім коли вже стали мене друкувати. Він сказав, «Віра Климівна що ж ви мене обманули? Це ж ваші вірщі були». Я кажу, «я посоромилась, ви такий великий письменник, а я ніщо. А він казав, «що ви ще будете більше великим ніж я». Отакий був Володимир Миколайович. Після смерті його Марья Гаврилівна (дружина) продовжувала висилати мені повторні виходи його книжок. У мене там е ціла бібліотека . Тих хто дарував мої книжки. Але потім коли зі мною щось станеться то це віддасте до бібліотеки нашого земляцтва. Це пам'ять буде моя.
Там всі письменники дарували мої книжки. І російські і українські. Ну звісно більше українських. А зараз… навіть в Москві була бібліотека. Там українська бібліотека була. Забрали всі книжки та заборонили! Ось такий Путін –неофашист! Така карусель не туди крутиться… І пироги не такі печуть…

А.Д. Скажіть, які ви вважаєте найголовнішими книгами з вашого творчого доробку?
В.А. Я вважаю «Вічно живі» - це пам'ять про вітчизняну війну. Це сама більша пам'ять в історії життя нашого народу. Перша війна імперіалістична, потім війна сама більша вітчизняна, а тепер не знаєш вже і яка тепер.

А.Д. Віра Климівна, мені відомо, що ви були знайомі з поетом Павлом Тичиною?
В.А. Павло Григорович коли був головою Верховної ради то до нього приходили до дому письменники то він їм казав. Він там був керівником. Ліда їх пригощала, дружина його. А він їм говорив: «тихіше, нас підслуховують».

А.Д. А що ви можете сказати про творчість Павла Григоровича радянського періоду («Трактор в полі…»)? Наскільки відомо, вислів «Краще з’їсти кирпичину…» належить його приятелям, яким не сподобалась його підтримка Радянської влади. Бо наскільки мені відомо рання лірика Тичини була набагато краща: «Сонячні кларнети», «Арфами, арфами»?
В.А. Тичина це геніальний поет, його просто не зрозуміли. В оцій моїй книжці «Любовью повниться земля», є про Павла Григоровича.