Наука в СумДПУ ім. А.С. Макаренка та молоді науковці.

Здається, що на це питання мені доводилося відповідати найчастіше. І дуже часто оточуючі не могли мене зрозуміти! Ще й досі дехто з друзів не може прийняти мій вибір майбутньої професії. Вони щиро переконані, що я втратила "блискучу" можливість торувати науковий шлях в одному з вишів, який традиційно вважають престижним. Інші ж ніяк не можуть збагнути, навіщо власноруч ускладнювати своє життя нічним сидінням над книжками і постійними виступами на конференціях. Для себе вони найчастіше пояснювали це бажанням самоствердитися. Звичайно, перші кроки в науці робляться саме під впливом амбіцій, коли молода людина має що сказати і намагається бути почутою. Проте є ще й друга складова успішного наукового життя, про яку знають лише ті, хто вже пережив перші злети і падіння на своєму власному науковому шляху. Йдеться вже навіть не про бажання, а про необхідність творити та ділитися своїми думками з іншими. Науковий пошук багато в чому нагадує полювання: варто один раз відчути цей азарт, і ти знову й знову повертатимешся до своєї роботи. За чотири роки навчання я переконалася, що в нашому університеті створені всі можливості для творчої самореалізації в різних напрямках. Багато хто знайшов себе в мистецтві, в спорті. А студентське наукове товариство об’єднало тих, хто по-справжньому прагне реалізувати свій потенціал у науці.

Очоливши науково-педагогічний департамент, я отримала можливість не лише зрозуміти проблеми, але й осягнути весь величезний потенціал студентської науки. Від невеликих локальних проектів сьогодні ми перейшли до співпраці з науковими центрами інших університетів. "Першою ластівкою" зовнішньої співпраці стала угода з Медичним інститутом СумДУ про співпрацю наукових товариств. Хочеться вірити, що ця угода відкриє шлях до створення єдиного наукового центру, що об’єднає творчий потенціал молодих науковців усіх університетів Сумщини.

Я переконалася, що наукова робота і додаткове навантаження, пов’язане з нею, допомагає і в навчанні. Наочним підтвердженням цього є те, що на третьому курсі я стала стипендіатом фонду ім. П. Куліша, а цього навчального року здобула стипендію Президента України. Значними здобутками можуть похвалитися й інші члени наукового товариства.

Цього року я, мабуть, знову дуже здивувала всіх, вирішивши почати працювати в школі, навчаючись на четвертому курсі. Багатьом людям важко зрозуміти, чому людина, яка цілеспрямовано будувала кар’єру науковця, раптом обрала шлях вчителя-практика. Але і в університеті, і в школі №12, де зараз працюю, я знайшла підтримку людей, які зрозуміли, що робота з дітьми стала якісно новим етапом на моєму науковому шляху, і готові допомогти у моїх починаннях.
У моєму житті з’явилися нові категорії: "МОЯ школа", "МОЇ діти". Кожна зустріч з МОЇМИ учнями надає наснаги для нових наукових пошуків. Адже кожен педагог (і практик, і науковець) працює заради дитячих посмішок.

А кожен, хто обере педагогічний університет, сам відповість собі на запитання: "Навіщо це мені?".

Ольга Бескорса