***

Стійкою стань, пелюстко, не впади.
Шмагає злива, град поранив шкіру…
Ковтай струмочки чистої води
і захлинайся, дивлячись на сіру

велику хмару, що пливе вгорі
і грізно викидає лють на землю.
Дожити б лиш до першої зорі.
Та перебути ніч холодну й темну.

Тому тримайся із останніх сил:
довірся небу — тут, сьогодні й зараз.
Бо завтра перетворишся на пил,
на білий пил, відкривши світу зав’язь.

І буду я стояти у вікні.
І знову дощ прибуде. Кине градом.  
І буде знов не байдуже мені,
чи виживе той плід, щоб стати садом.

Автор вірша та фото Надія Позняк

https://youtu.be/3V0TJyCInpc